Salta il testo dell’articolo
— А ви знаєте латинську мову ? Степан , що трохи мулько себе мав , потрапивши під виключну увагу господаря , тепер геть почервонів . Він щиро признався , що про латинську мову знає , що вона була , а її самої не вчив , бо тепер непотрібно . Останнє слово прикро вплинуло на Андрія Венедовича . Латинська мова непотрібна ! Так хай же знає молодий студент , що тільки клясика врятує світ від сучасного обскурантизму , як була врятувала від релігійного ! Тільки вернувшись до неї , людськість знову відродиться до ясного світосприймання , до цілости натури й творчого пориву . Голос колишнього вчителя піднісся й забренів пристрастю . Розпалюючись більше дедалі , Андрій Венедо ич засипав Степана іменами й поговорками , яких змісту й ваги той зовсім не розумів . Він промовляв про золотий вік Авґуста , про римський геній , що скорив світ і горить у темряві сучасности ясною зіркою порятунку . Про християнство , що зрадницьки пожерло Рим , але й само було переможене від нього в Ренесансі . Про свого улюбленого Люція Анея Сенеку , виховника Неронового , гнаного підступами й інтригами незрівняного філософа , засудженого на страту й померлого від власної руки , перетявши вену , як і личить мудрецеві ; про його трагедії , єдині , що дійшли до нас від римлян , про його Dialogi , з яких De providentia він міг цитувати на пам'ять . І Сенеці , що поєднав у найвищій синтезі стоїцизм з епікуреїзмом , цьому генієві римського генія , закидають спілкування з апостолом Павлом , обмеженим адептом в язничної релігії , що завалила Рим ! В кімнаті вечоріло , і в присмерках голос учителя бренів справді пророчи . Він звертався раз - у - раз до Степана , і того мимоволі жах проймав . Але побачивши , що Левко спокійно споживає собі чай , він бадьорився й випив свою шклянку , не зважаючи вже на проречистіть господаря . Господиня ж сиділа непомітно , мало не зникаючи вузькими плічми за череватим чайником . — Я старий , але бадьорий , — виголошував дід . — Мені не страшно смерти . Бо дух мій клясично ясний і спокійний … У Левковій кімнаті Степан сказав : — Ну й дід же … дебелий ! — Він трохи психічний з тією мовою , — відповів студент , — а чоловік з нього добрячий . І допомогти може — розумний дід , усе знає . Уже на відході , Степан спитав : — Ну , а мова латинська , хіба вона кому потрібна ? — Дідькові вона потрібна , — засміявся Левко . — Сказано про неї — мертва мова . Він провів товариша аж на сходи , кликав його заходити , коли схоче , — за ділом або й так . IV . Сходячи вниз вул . Леніна до Хрещатика , Степан багатощо передумав . Побачення з Левком його зміцнило . Він казав собі , що путь Левкова — його путь і на долю товаришеву мимоволі заздрив . Годі щось краще уявити , як таку чепурненьку кімнату ! Тихо , уперто працює в ній Левко , складе всі потрібні іспити , дістане свідоцтво й вернеться на село , новою , культурною людиною . І разом з собою привезе туди нове життя . Так мусить робити й він . Степан виразно почував зараз всю важливість своїх обов'язків , що чуття їх був утратив на мить , ступивши на чужий ґрунт міста . Він згадував , як виряджали його у районі , і цей спогад війнув на нього далеким теплом . Як він міг хоч на хвилинку забути товаришів , що там лишились без надії вирватися з глушини ? Він посміхнувся їм замість привіту .
Indietro Pagina 15 di 155 Pagina 15 di 155 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
