Salta il testo dell’articolo
На Нижньому Валу він знайшов будинок рибного торговця Луки Демидовича Гнідого . Колись , у голодні роки , той часто ночував у хаті Степанового дядька . Тепер дядько просив його листом прийняти хлопця . Гнідий , худий чоловік в окулярах і з куцою борідкою , прочитав листа й мовчки повів гостя в глиб двору . Там він відімкнув сарай . — Отут перебудете , — сказав він . — Вам же не надовго ? Це була маленька столярня з верстатом . За дощаною стіною спокійно жували дві корови . Степан почервонів від образи . Він зрозумів , що його поселили в хліві , як худобу . Невже після революції він , повстанець , мусить жити біля корів з ласки якогось крамаря ? Він гордо попросив у хазяїна сірника . Але той тільки сказав , що не курить , і порадив бути обережним , бо тут дерево . Увечері Степан вийшов на подвір’я , щоб у кухні добути вогню . На ганку сидів тихий юнак і курив . Він простягнув Степанові свою цигарку , ніби це було найпростіше на світі . Степан ліг на верстат , курив пахучу чужу цигарку й думав , що все гаразд . Потім засміявся , двічі стукнув кулаком у стіну до корів і довго дивився на молодий місяць над фабричним комином . II . Зачинені двері Вранці Степан збудився на голих дошках . Усе тіло в нього боліло , але він швидко схопився , бо сьогодні мав бути іспит . Він почистив чоботи торбинкою . Потім , як справжній городянин , вирішив почати день із зарядки . Хлопець підтягувався на балці , поки не помітив у дверях жінку з відром молока , яка злякано дивилася на нього . — Я тут хазяйка , — сказала вона втомлено . — Молока налити ? Степан гордо відповів , що молока не хоче , бо від хазяйки йому добра не треба . Але жінка все одно налила йому повний казанок і сказала , що вмитися можна у дворі біля крана . Коли вона пішла , хлопець випив молоко одним духом , бо сало з хлібом дуже просило чогось рідкого . Перед іспитом він пішов шукати роботу . Він мав лише один червінець , а на ці гроші в місті не можна було довго прожити . У Палаці праці йому пояснили , що спочатку треба стати на облік . Біржа праці приймала людей тільки в середу й п’ятницю , а того дня , як на зло , був понеділок . Тоді Степан почав заходити просто в установи й питати , чи не треба їм молодого рахівника . У Державному видавництві чоловік за столом сказав , що завідувача немає . Коли Степан виходив , хтось із молодиків на канапі весело пожартував , що він , мабуть , торбу віршів приносив . Усі засміялися . Степан ішов сходами вниз і не міг зрозуміти , до чого тут вірші . Аж у четвертій установі молодий директор прийняв його дуже ласкаво й довго говорив про робітничо - селянську молодь . В кінці він порадив навідатися місяців через два - три . Два - три місяці з одним червінцем і трьома паляницями ! Степан ішов вулицею й не дивився людям в очі , бо йому думалося , що всі бачать у ньому невдаху . В інституті був такий натовп , що хлопець не знав , куди йти . Виявилося , що спочатку треба пройти комісію . Його записали під номером сто двадцять три . Через чотири години він дізнався , що іспит буде лише через день , і голодний пішов додому . Другого дня він пішов до Левка , який жив на вулиці Леніна . Кімната в студента була бідна , але дуже чиста . На стінах висіли рушники , рушниця й портрети Шевченка , Франка та Леніна . Левко повів гостя пити чай до своїх господарів , старого подружжя вчителів . Революція забрала в них велику квартиру . Тепер усі їхні меблі стояли в одній кімнаті , як після землетрусу .
Indietro Pagina 2 di 14 Pagina 2 di 14 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
