Salta il testo dell’articolo
ЧОРНА РАДА РОМАН - ХРОНІКА ГЛАВА ПЕРВА . По весні 1663 - ого року , двоє подорожніх , ве ́ рхи на добрих конях , ізближались до Києва з Білгородського шля ́ ху . Один був молодий собі козак , збройний як до войни ; другий , по одежі і по сивій бороді , сказать би піп , а по шаблюці під рясою , по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду ́ — старий козарлюга . Коні в їх потомлені , одежа й тороки ́ позапилювані : зараз було знати , що їдуть не зблизька . Не доїздячи верстов зо дві чи зо три до Києва , взяли вони у ліву руку , та й побрались гаєм , по кривій доріжці . І хто тільки бачив , як вони з поля повернули в гай , усяке зараз домислялось , куди вони простують . Крива доріжка вела до Череваневого хутора , Хмари ́ ща . А Черевань був тяжко грошовитий та й веселий пан із козацтва , що збагатилось за десятилітню войну з ляхами . Річ тут про Богдана Хмельницького , як він років з десяток шарпав з козаками шляхетних ляхів і недоляшків . От тоді то й Черевань доскочив собі незчисленного скарбу , та послі войни і сів хутором коло Києва . Було вже надвечір . Сонце світило стиха , без жари , і любо було поглянути , як воно розливалось по зелених вітах , по сукуватих , мохнатих дубах і по молодій травиці . Пташки ́ співали і свистали усюди по гаю так голосно та гарно , що все кругом неначе усміхалось . А подорожні були якось смутнії . Ніхто б не сказав , що вони їдуть у гості до веселого пана Череваня . Отже вони вже й під Хмари ́ щем . А те Хмари ́ ще було окрите гаями , справді наче хмарами . Кругом обняла його річка , з зеленими плава ́ ми , лозами й очерета ́ ми . Через річку йшла до воріт гребелька . А ворота в Череваня не прості , а державськії . Замість ушул рублена башта під ґонтовим щито ́ м , і під башту вже дубові ворота , густо од верху до ни ́ зу цвяховані . Бувало тоді , у ту старовину таке , що і вдень і вночі сподівайсь лихого гостя — тата ́ рина або ляха . Так над ворітьми у башті було й віконце , щоб роздивитись перше , чи впускати гостя до господи , чи ні . Над щитом — гостроверхий гребень із дубових паль , а округ хутора — годящий вал . Під'їхавши гості під браму , почали грюкати шаблею в цвяхи . По гаю пішла луна , а в хуторі не озивавсь ніхто ; та вже нескоро хтось за ворітьми почав кашляти , і стало чути , як щось або старе , або недуже береться в башті по сходах до віконця ; лізе та й гу ́ торить само з собою . — Враг його , — каже , — знає , який тепер люд настав ! Приїде казна що , казна звідки , та й грюкотить , як воріт не розламле . А якби років п'ятнадцять або двадцять назад , так усяке сиділо по Вкраїні тихо та смирно , наче бджола в зимовнику . Ге , то - то бо ! . . Якби вражі ляхи , собі на лихо , не потривожили козацького рою , то й досі б , може , так би сиділи . Погано було за ляхів , та вже ж і наші гуляють не в свою голову . Ох , Боже правий , Боже правий ! — Це Василь Невольник , — каже тоді піп . — Однаковий і досі . — Хто там грюкає , наче в свої ворота ? — питає Василь Невольник крізь віконце .
Indietro Pagina 1 di 106 Pagina 1 di 106 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
