Salta il testo dell’articolo
ГЛАВА ВІСІМНАДЦЯТА . Тепер би то оце треба нам їхати слідо ́ м за Шрамом і його сином і все , що з ними діялось , по ряду оповідати ; тільки ж , якби почав я виставляти в картинах та в реча ́ х , я ́ к той Тетеря обліг Паволоч , як хотів достать і вистинать усе місто за турбацію супротив гетьманської зверхности , і як старий Шрам головою своєю одкупив полко ́ вий свій город , то б не скоро ще скончив своє оповідання . Нехай же остається та історія до іншого часу , а тепер скажемо ко ́ ротко , що Шрам Паволоцький , жалуючи згуби Паволочан , сам удавсь до Тетері і приняв усю вину на одного себе . І Тетеря окаянний не усумнивсь його , праведного , як бунтовника на смерть осудити і , осудивши , повелів йому серед обозу військового голову одтяти . Так зогнавши з світу свого ворога , удовольнивсь , дав Паволочі впокій і одійшов із військом до свого столечного міста . Того ж року , вступаючи в осінь , о святому Симеоні , одтято голову й Сомко ́ ві з Васютою , у го ́ роді Борзні , на Ганчарівці . Брюховецький доказав таки свого , хоч послі й приняв слушну кару од гетьма ́ на Дорошенка : пропав під кия ́ ми собачою смертю . Так то той щирий козарлюга і піп , Іван Шрам Паволо ́ цький , і славний рицар Сомко Перея ́ славський , не врадивши нічого супротив лихої української долі , полягли од беззаконного меча шановними головами . Хоч же вони і полягли головами , хоч і вмерли лютою смертю , та не вмерла , не полягла їх слава . Буде їх слава славна поміж земляками , поміж літопи ́ сами , поміж усіма розумними головами . * Тут би мені скінчити свою історію про ту чорну раду , про ту запорозьку оману ; та хочеться ще озирнутись на тих , що послі тої біди остались живі на світі . Одправивши по пан - отцеві по ́ хорони , поплакавши та пожурившись , Петро не довго загаявсь у Паволочі . Думав би іти на Запорожжя і розпродав усе своє добро , та я ́ кось і звернув мислі на Київ . Опинивсь козак коло Хмари ́ ща . Звонтпив однак , та й дуже , ізблизившись до хутора . Ворота були не причинені ; не стеріг їх Василь Невольник . — Мабуть ніхто не вернувсь у Хмари ́ ще ! — подумав Петро ; серце занило . Іде до хати . Квітки коло хати позасихали і позаростали бур'яном . Як ось чує — наче хтось співає стиха . — Боже мій ! Чий же це голос ? Біжить у хату , одчинив двері , аж так ! І Леся й Череваниха обидві в пекарні . — Боже мій милий ! — крикнула Череваниха , сплеснувши руками . А Петро , як ускочив у хату , то й став у порога , як укопаний . А Леся як сиділа на ослоні коло стола , то так і осталась , і з міста не зворухне ́ ться . Та вже Череваниха почала ́ Петра обнімати ; тільки вже тепер пригортала до себе з щирим серцем , як рідного сина . Петро тепер уже сміло підступив до Лесі , обняв і поцілував її , як брат сестру ; а вона аж слізоньками вмилась . Довгенько з радощів не змогли до себе прийти ; плакали , сміялись , розпитували , і одно одному перебивали .
Indietro Pagina 103 di 106 Pagina 103 di 106 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
