Salta il testo dell’articolo
ВИБРАНІ ОПОВІДАННЯ В ЖИТАХ . Це все було просто до дрібниць : і я , і заспаний ранок , і сивий степ . Я пам'ятаю хороше тільки ранок : заплаканий у росах , молодий , і трохи засоромлений сонцем , що смутне купалося у стрижні . — Ну , ну … вже й цілуватися лізе ! Кажу це до сонця , бо воно безцеремонно грається волосинками на моїй нозі , любовно оглядає забрьохану колошу на штанях і сміється з мене крильцями бджіл : „ дізік , дізік “ … — Дізік ? ! Я починаю сердитись , бо що таке — „ дізік “ ? Дізік — страшне для мене слово , бо воно нагадує мені про дійсність , раз , а друге , в нашій революційній термінології це є дезертир , а я , товариші , саме до них і належав ! Маєте : — Коли , думаю , сонце починає шукати дезертирів — до села не піду , небезпечно ( такий наш звичай дезертирський ) , а просто собі левадами , благо ще неділя сьогодні — сплять , в жита . Так і постановив ; левади манять мене зрадливо вербами , городи пахнуть полином , м'ятою , але мій вірний товариш — жита . Ляжу в долині , де тліє під сонцем Гордина могила , а передо мною стовповий шлях , Гнилище , Чорносливка , далі … — В жита ! … Одкрасувались — наливаються , через тиждень - другий — копи , а зараз догоряють ; у мене почали дзвонити коси , серпи , а важкий колос схилявся до землі , — але в цю хвилину старий чорногуз поважно пройшов травою до болота , поклонився на всі чотири сторони , піймав необережну жабу і під глухий клекіт сполохав на ставищі дику качку … — От , дурна жаба , правда ? Це моє слово до японського одрізана , але після цього я рішуче встаю , підкочую колоші і сміюся до своїх ніг , а вони - ж у мене міцні , рівні , сильні ( волоссям обросли , а мені баба казала : то — сила ) ; заглядаю у стрижень : там теж до мене посміхаються сірі , гарні очі , розпатланий чуб горить на сонці та визирає ще дитяче обличчя Корнія Дізіка . Показую йому кулака й ловлю зором слід чорногуза . — Треба рушать ! Поснідать - би не вадило , а ? Але пригадую , що коли в селі побачить салдат зелену сорочку , спокійно прицілюється з рушниці , наче в суху вербу , і вигукує , стріляючи з ляку : „ стой , ні - с - мєста ! “ Правда , це буває дуже рідко , бо ми , дезертири — народ бойовий , а ходимо обережно , особливо вечорами ; засиніло — село наше , а ранок — жита обминаємо . Рішив не снідать , хіба можна до служби божої хоч рисочку до рота брати ? ! Коп'ях сіна підсмикав ; підбив ногами ( хай слід затреться ) , уважно оглянув свою „ японочку “ — засунув її за пасок штанів , картуз на очі , а стежкою чорногуза — в жита . Не пішов , а поплив … Бо мені не привикать до одноманітного ритму хлібів , і степ для мене знайомий , як і моя „ японочка “ : хвилюється ранками , дзвонить хвилями в - обіди , а вечорами , коли догоряють жита , лягає спать . Іду знайомими стежками : широкий Розділ зустріне мене пшеницями , Темник привітає житами , а коло Гординої могили — крайкована синіми льонами плахта з вівса , ячменю і п'яних гречок . Все так просто , ясно , і раптом : — Чого це курить стовповий шлях ? Лягаю . Японка косо дивиться на дорогу , мої нерви приймають пісні поля і , здається , починають підспівувати сами ; десь над ухом б'ється крильцями джміль , гуде , розсотує нерви , і мені до болю хочеться піймати його і задавить … Ще пильніше вдивляюся на закурену дорогу , „ кавалерія , кавалерія “ проноситься іскрою думка , гасне на синьому льону і твердо рішає — „ убити двох , трьох , а тоді що буде … Застрелиться “ .
Indietro Pagina 1 di 86 Pagina 1 di 86 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
