Salta il testo dell’articolo
МАТИ . „ А працю ту , що виросла із поту Твого гарячого в жнива , Що сипалася зерном через гору У кіш дубовий до млина , — Забрали в тебе ми не так , як таті , Але розбоєм в білий день , Коли кипіло сонце на загаті , І гукав півень до гостей ! “ Т . Осьмачка . Кінь , запряжений у нового , кованого биндюга , стоїть уже давно коло воріт ; на возі лежить засланий брезентом жатий перій , а в передку чорніє стара керея . — Я поклав тобі , сину , керею про всякий случай , — каже до мене смутним , тремтячим голосом батько . — Ну , от ! не люблю я ваших жалощів ! — вигукую сердито коло порога , брязнувши цеберкою . — Заберіть назад її , чуєте ? ! — Ех , сину , сину , — промовляє докірливо батько , — не кричи хоч ти вже на старого , бо так закричали мене за цей місяць — жить не хочеться ! Мене пориває підійти до батька , взяти його широку , з рубцями од кісся руку , і поцілувати її , щоб він залишив собі у пам'яті цей поцілунок на ціле життя … Але я , прикусивши до болю нижню губу , поспішаю до хати : так , батькова правда — надходить велика буря . Хмари вже заступили під лісом кавалерію , що брела по перса коням житами ; чорне сонце , втикане багряно - червоними стрілами на вітер , запалило за селом вітряк , і гарматні ядра , перегукуючись свистом при зустрічі , лягають на нашому , польському боці , мов ті підсвинки у вибоїни дороги , не розриваючись … — Уже не видно й одного поляка , — каже , зіп'явшись коло вікна , мій менший брат ; сестра - десятилітка сидить на долівці та кує сльозами підніжок столу — не слухає , а коли стукнули двері , брат злякано плигнув , мов той шкідливий кіт на покуття ; тоді чорна тінь упала з вікна на змучене лице матери , на розірвану з гарячки на грудях сорочку : підточка тієї сорочки з товстого , тканого ще на локті полотна , а станок — жовте , салдатське . — Андрію … — закашлялась вона , вимовивши моє ім'я , але говорити було важко , а сестра струснула на лице сльозами , примовляючи : — Ой , матінко - вутінко , де - ж нам тебе зустрічати - виглядати - и - и ? . . — Не застуй світла матері ! — вигукнув я з якоюсь люттю на брата , що сидів на лаві та дививси зляканими очима на хвору . Мені такий жаль та сум … У нашій хаті , ще як писав брат Петро , все по - старому , все благополучно : блискуча піч стоїть , поколупана до цегли , стіл чорний , аж вилискується під лепом , і паляниця на тому столі з дрібком соли , а вікна низькі й малі — вони дивляться тільки на купу гною під повіткою , а більшою шибкою вгорі крайок ліса закреслюють … — Таким , сину , як ми , — казав батько , — коли нема заробітків , нема життя . Конем орудую , а все наче з рук падає , все думаю : сходив Херсонщину , троє літ протрубив у шахтах , у Кривому Розі ; а ви дома на півдесятині злидні посіяли — наче мало ще нам їх і так ! . . Така була сила в мене — одвірок виломлю рукою , — зносилася : ні сходив , ані спив … Та хіба тільки я такий ? ! А мати на долівці , на соломі , де в головах старі баранки лежать сиві , за брата заступається : — Не займай його , він малий ще … — видавила вона з грудей разом із кашлем ці слова , а потім хотіла ще підвести руку до сестри — не подужала . Я , ковтнувши солону сльозу , сказав :
Indietro Pagina 27 di 86 Pagina 27 di 86 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
