Salta il testo dell’articolo
Тихо заходять сьогодні до нашого двору люди ; майстри тешуть під повіткою дубового хреста , а батько стоїть без картуза серед двору — руки спустив додолу : в його чубі заплуталося сіно , вітер хоче висмикнути , а сінина метляється , аж до густої брови дістає , але батько не хоче помогти вітрові — не підіймаються руки . — Врубайте , тату , полотна , матері на труну , — баба кажуть … Це моя сестра — наш пастух тепер і хазяйка : вона цієї ночи посмутніла й постаріла . — Не лінувалась за свій короткий вік — можна і врубати , — каже батько , втерши рукавом сльози , до людей . Ми коло порога зустрічаємось , а він : — Щастя твоє — до мене , глянувши на синю , пухлу смугу , що залишилася на моєму обличчі , як спомин про графа , — щастя , що тільки вирвано шматок м'яса , а сам хоч цілий зостався ; залий березовкою . Батько хотів ще щось промовити , та в хаті , коли почули , що я прийшов , заголосили жінки — материні сестри , а найменший мій брат сидів на тому - ж самому місці , коло вікна , як і вчора , коли я виїздив по доктора … Він уже виплакав свої сльози — схлипував ; одна тільки сестра примовляла за тітками , голосячи : — Ой , матінко - вутінко , де - ж нам тебе зустрічати - виглядати ? Я цілую в останній раз мертві руки матері , а коли стихає в хаті голосіння , до мене — не знаю — настирливо ( я жахаюся цієї думки ) підкрадається одне запитання : чому моя мати так зціпила щільно губи , як і мертвий салдат ? — Смерть … не хвилюйся , сину , — вговоряє мене якийсь старечий голос . З моїх очей капають нестримано сльози на лице матері , а сам я глухо ридаю … — Смерть ! — чую я знову нелюдський крик салдата перед боєм . — От забули ви , діти , хоч раз десь ізнятися з матір'ю , щоб пам'ять була , — той самий голос старої . Я вихожу з хати : принесли полотно на труну матері … Перелажу до городчика ; мені не хочеться зустрічати людей , а в городчику — холодна м'ята та любисток , ще й гвоздики повні — квітки , що їх так любила моя мати ; я рву , але божевільне запитання вдруге підкрадається до мене : чому моя мати так зціпила губи , як і мертвий салдат ? — Киш - ш ! — кидаю грудку землі на курку , що кублиться під кущем аґрусу ; вона підлітає , а з нею летить моє божевільне запитання . І знову хрипить степ , кіннота йде в атаку , а салдат , що став тепер півнем , стоїть на купі гною коло повітки та кричить несамовито : — Смерть ! Я йду … — Ну розписуйте хреста , — каже мені спокійним голосом майстер , наш сусід . — Зараз . До мене прийшов спокій . Батько стоїть без картуза серед двору : гранчаста , загоріла шия , а сінину з чуба вітер висмикнув . Я беру крейду до рук , і не знаю , що - ж саме написати на хресті про смерть моєї матери ? Майстер підказує мені : — А ви , Максимовичу , просто , без латини . „ Оксана Андрієвна Романюк “ … — Ні , не можна : мати . Але в мене справді не знайшлося слова , яким можна було - б на хресті матери змалювати її страждання . ЗА ВОРІТЬМИ . I . Лемківка притоптана та завіяна пилом , мов той шпориш на вигоні . Ішла степом — на чорноземі не стала , і не вспіла річку Червону перебрести , як треба було розсіяти хати з повітками на дрібних пісках , в отій червоній шелюзі , що з неї лемківці збиралися хліб їсти . — Білували шелюгу на сапети , плели корзини мальовані , та по два злоти продавали , — не помоглося , пів села рушало за царизни по заробітках , і тільки влітку економія пана Пшіндзьовського давала заробити на штани та спідницю …
Indietro Pagina 38 di 86 Pagina 38 di 86 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
