Salta il testo dell’articolo
Я помалу скригнув зубами : „ гад , клопи найшов ! “ Марійка мовчала і — хропла : так треба . От тільки пекельне одіяло з шерстю лоскочеться , важко дише і смиче помалу за спідницю … Тополя знов заглянула до вікна , а за нею одним рогом виткнувся місяць і срібною смужкою освітив матір Марійки : вона спала . Губи її плямкали , як у малої дитини , круглий підборідок з волом гойдався кумедно на печі і тільки сіра смага у куточках рота застигла і робила його широким - широким … Я ліг під пекельне одіяло . Дивно : срібна смужка перескочила на моє голе логво , затремтіла , засміялась на комірі піджака і — стала . Сухі губи шептали : „ тихо , тихо “ . І на злість десь голосно , як перед світом у селі , заспівав півень . — Куй … — тричі вигукнув … — Весела ніч … Одіяло зайнялося зразу низом , жевріло іскрами , а коли тонка пазуха розгорнула тверді перса і губи заіскрились у палкий , жагучий поцілунок , почулось останнє , покірне : „ тихо “ … Не пригадую добре : чи хруснула гілляка тополі , коли дивився місяць , чи мої пальці … о , це була глупа хвилина людського страждання , але … Обома рогами , крізь зорю і срібний лист тополі , дивився місяць : одіяло мінилось , палахкотіло , а тремтючі тіні розбігались кутками і , здавалось , танцювали якийсь скажений танець … Місяць сміявся . Стара прокинулась , звелась на лікоть і — здивована застигла ; я засвітив злим , жовтим огнем одно око до місяця , Марійка соромливо закрила пазуху і гордо кинула чорну , блискучу косу на подушку : круторогий ще раз заскалив до зорі зуби і мов огненна птиця ночи шугнув у жовті хмари неба … Товариш скінчив … — Страждання , правда ? — Ні , це тільки місячний сміх , а може … Я мовчки запропонував Чубрієнкові закурити , він плямкнув тричі над економним моргунцем — погасив його , а думку скінчив , коли жевріла папироса : — А може … це була любов … Не знаю … ТЕМНА НІЧ . Смеркало . Кущами Щербачкової ліщини , обережно розмовляючи , крались сіро - чорною смугою постаті озброєних людей . — Ой , які нетри ! — Так ти , Савко , оце аж сюди комунара привів ? Мовчки , рішуче йдуть ; хтось ядовито посміхнувся , вилаявся на ліщинину , що шльоґнула його по обличчі , поправив на плечі рушницю і ритмічно ступав у такт за своїми товаришами . — А він , кажеш , сидить і жде … Паски ? Мовчать . Під ногами шелестить листя , хрускає ломіччя … — Партійний ? . . А якийсь злий голос : — Побачиш … Ой , щирий , як коняка : карточка партійна ще з 12 - го року … Сміх . Підходять до садка , що розкинувся он на горбах вище калини і манячить назустріч своїм зелено - сизим листом . — Цс - сс , тихо , хлопці … Треба пропуск , а то кривий чорт угатить . З кущів калини почувся нервовий голос : — Огарок ? І легко стукнула об корч рушниця . — Іскра ! Басом покотилась луна до калини . — Ну , що ? . . Сидить ? — Ага … не признається , хто з наших там ? — Гадиянова душа ! . . — Тихо , ради бога ! Замовкли . Обережно цокнули затвори , заскрипіла у клуні фіртка … — Спиш , товаришу ? Хі - хі ! Свіже сінце … — Ведіть його до хати . Так , значить … А ти , Кузьма , постав вартового : і , розумієш , нітелень ! — Слухаю , зараз … — Ну , до хати !
Indietro Pagina 56 di 86 Pagina 56 di 86 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
