Salta il testo dell’articolo
В - останнє , товариші , дайте подивитись мені на того білявенького хлопчика , що на печі , бо він так похожий на мого Сашу , як вилитий … Слухали . — Хай каже … Цікаво , як п'яний … хі - хі ! А він під образами , блідий , як стіна , але гордий , що поборов жах — так , так , він не просить собі життя , ні , він … — Я знаю , сьогоднішній день для мене останній день , і — я хочу … отой білявенький хлопчик … Клацнули скивиці … На настільнику змішалась з кришками хліба червона кров . І гостро - гостро врізалось у пам'ять : „ ой , брате - брате , та де тебе взяти ? “ — Ги - ги ! Гад рябочеревий , коники викидає ! — Хлопчика … білявенького … Комуну щепить будеш ? ! Червоні од самогону очі гостей посоловіли ; злий жорстокий огник звіря хижого затанцював на чоловічках … — В Ясинове — прикладами ! Вийшли з хати гості . І вдруге ще нижче поклонився сріблястим листом явір коло порога , як вели в темряву ночи невідомого чоловіка на весілля смерти криваве … Поклонився і зажурено зашелестів . ЗЕЛЕНА РЯСА . Хай простять мені смугляві берези ! . . Вони в селі Чорному стоять над ставом , мов соромливі дівчата , що вийшли купатись , роздяглися і спустили до колін свої білі сорочки ; їх ноги миє зелена вода ставу , стан обіймають сосни , а кучеряве гілля цілують вечорами зорі , ранками — сонце ; тоді берези ще більше соромляться , закривають засмаженими руками - гіллям краєчки своїх очей , і от - от пирснуть зо сміху , — але на їх суворо дивиться дуб , гладить вітрами лисину осокір , сумно хитає головою стара верба , і поговір шумить борами … Соромом горять тоді берези : немає де сховатись , присісти ; стоять розперезані , а сонце січе над ними червоний оксамит … — Благодать божа … Це отець Василь ; він шаткує , як кажуть селяни , з кошиком у руках додому . У сосновому бору заховалась , наче в піжмурки , сліпа церковця села Чорного , підтикалась нехворощщю селянських городів і підморгує престольним оком на рейки залізниць , пізні гречки і берези … … Жаль бере : облупилася , а тут іще як на гріх … Вороги отця Василя рекомендують ( у старі часи тихо , а зараз — иноді просто у вічі , наче плюне хто ) : — Сарафим Саровський … А поклади йому до рота пальця — одкусить ! Але баби люблять отця Василя за старість ( хай простять мені смугляві берези ! ) : він сивий , з маленькими гадючими очима , і наймиліше в його — короткі , делікатні руки , що гордо благословляють на утрені селян і показують на пасіці шляхи бджолі . Сарафим Саровський — це злість : він більше нагадує лакея часів Катерини , — це , коли дивитись на широку , огрядну спину , коси … ні , кіс у його не було , а були розділені ополоничком „ заштатні “ — усердно причесані і хитро - мудро закручені над лобом . … — Таке паскудство скрізь … — Отець Василь аж сплюнув , а слину підбігла й лизнула „ Анелька “ — рижа , здорова сука , яку держали його сини для охоти під осінь . Він комусь одказував , сперечався : — Що не кажіть мені , а паскудство … — ще раз сказав і пішов жвавіше до свого хутора ; я помиляюся , треба — не хутір , а хуторець — його так зве сам отець Василь . Але це не важно : В городі , де міліонноє насєлєніє , посліпли , прямо жуть бере , допустимо це ? — На Сінном базарі церква обновилась … — ногу ! — Божія матерь в алтарь провалилась … — цок , цок ! В голові цокала якась військова школа , розхрістана й боса , і чітко одбивала ритм комсомольської пісні : — Гей — гай , єдім на моря , Жізнь ти моя , комсомольская ! . .
Indietro Pagina 58 di 86 Pagina 58 di 86 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
