Salta il testo dell’articolo
— Митро Пилипович ! Митро … — злякано гукала з печи баба , далі затихла : — Господи , знов люди мокнуть … Юрчик устав і сів на ліжку . Сірі постаті злякано , наставляючи рушниці , ввійшли до хати . — Ви Юрчик ? П'яний , нервовий голос . — Так . — Ви дєлалі украінізацію школи , трудовиє прінціпи , сволочч ! Голос офіцера затремтів і він хрипло , як кудись поспішав , кинув до сірих людей : — Большевізма , голубок , захотелось ? ! — Я … — почав і не скінчив Юрчик . — Айсь - ло ! Почулась якась дика команда … І перервалась тоді срібна нитка . Три кулі впилися в тіло Юрчика , а він з кривою , іронічною посмішкою , коли падав на долівку , шептав : „ вперед , вперед “ … Був ранок . Світова зоря покотилася метеором в сизо - чорний дим скирт , і над тополями зійшло червоне , як кров , сонце … Затихло , замерло село ; тільки далеко - далеко Греблянським шляхом було чути , як , весело гикаючи на коні , виїздила з села карательна експедиція армії генерала Деникіна . Білі пушинки снігу легенько падали на землю , в ямки кінських копит і , здавалось , хотіли замести і слід кривавих гостей … В ХАТІ ШТУРМИ . Наддніпрянське вкрилось , як і инші села , густими осінніми туманами . Хати , здається , мов п'явки вп'ялися в мокру землю і стоять такі зажурені - зажурені та дощем - негодою прибиті … Січе осіння мряка , оббиває вітер необставлені хати — хазяйство сільської голоти , бо … — Гнила зима впала цього року — то підмерзає , то розтає … не вспіла промайнуть Покрова , як забіліло поле . — О , даються в знаки такі зими голоті : захарчує картопля — світу не радий ! — А втім , злидні … Тільки - но ви до хати , як напівгола дітвора шарахнулась на піч і з - за комина на вас визирають злякані бліді обличчя дітей . — А бліді , мабуть , не од сала ? В хаті Штурми крім буряків , картоплі та капусти немає нічого . Бідний . Далі ваше око впало з печи на піл — просто спустилось разом з білявенькою дівчинкою , що видавлює з вікна воду . На полу , під жердкою , стоїть ковганка : в неї стікає дощова вода з стелі . Так помалу , тихо : кап - кап - кап . Напільне вікно вихилилось луткою на двір , і вода так і плющить і плющить . У вікнах онучі — шибки побиті . А діти лічать краплинки — веселі , сміються : вічне горе не поклало ще на їхні молоді душі печати суму , журби . — Сашко , дивись , раз , два … О , зараз не капа — дзюрчить ! — Химко , чого це воно дзюрчить ? — Мені холод - н - оо , — плаче Сашко . Химка , білявенька дівчинка , заспокоює маленького брата і сумно проказує : — Дзюрчить ? Нічого , Саша , батько залагодять дірку … холодно — нехай протопимо грубу … До хати ввійшла бліда , довгообраза жінка . — Ось і мати ; а ти плакав , дурень … З - за комина почувся якийсь пискливий голос . — Я їсти хо - чу - у … Не дають їсти … лежу … — Господи ! подай їй , Химко , картоплю ! — Давала — не хоче : вона мабуть , мамо , хвора , бо така гаряча - гаряча . Мати журливо - безнадійно глянула на образи . — За що ми мучимось ? — Багаті самогоном заливаються , а ми з голоду пухнемо … Голий грабить , палить : хай грабить ! . . Рішуче підвелась : — Улясю , дочко моя хороша ! Що в тебе болить , голубко … Не доказала і залилась дрібними , як горох , сльозами … Діти й собі зайшлися плакати . Химка зціпила рученята , схилилась на стіл і гірко - гірко заплакала ; Сашко - ж злякано поглядав то на матір , то на покутя , на образ св . Миколи , уквітчаного польовими васильками , і — хлипав .
Indietro Pagina 62 di 86 Pagina 62 di 86 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
