Salta il testo dell’articolo
ПОСТРІЛ . I . Вороними кіньми спинилося коло Гординої могили літо . Тоді , спотикаючися стернею , побігли мої дитячі літа і разом із Гордин - горою заспівали у степу якусь дику мелодію … Знаю : я слухав цю дику пісню в економії , коло машини , де тягав із Матвієм Киянчуком солому . — Малко , не підгадь ! Барабан забивається … У нас із Матвієм барабан ніколи не забивався соломою ; наші коні ходили справно , вибивали на току ямки , иноді спотикались , і день , затрушений половою з пилом , стомлено падав аж у Дзюбиних тородах … Я стояв у розломлених лініях сонця і слухав : дівчата заводили степової , довго її чарували голосами і пускали слідом за сонцем у криничні джерела Гординої могили . Тоді пахли степом мої дитячі літа і вже не спотикались коло коней , а бігли обніжками , як сонячне сіре зайченя . Матвій витрушував із своєї торби кришки хліба у жменю ( я держав його батога ) і , широко розкриваючи рота , видимав пісок , вибирав чорними , блискучими од соломи пучками остюки — захлинався і , ковтаючи , казав : — Оце якби до гірків де доскочить … ой лацували - б , правда , Корнію ? Я спльовував … Хіба можна після такої скаженої роботи за день мучити ще отими гірками ? Краще нап'ємося води та рушимо додому … — Додому ? І видумає ! Він не бачив дома сухого окрайка з цибулею — не втіче , а от коли піти не стовповим шляхом , а на Чорносливку — можна буде у Дзюбиних городах потолочити трохи гудину . Як я про це думаю ? … — Не знаю … У Дзюби в наймах служить моя старша сестра , коли хтось докаже , — плачу буде у моєї матери … Матвій , коли я згадую про матір , мовчить ; може , через те , що він киянчук і його посилає на роботу дядько Онопрій ? — А вони оце після позавчорашнього дощу , як ті карасики , тільки лови ! Хіба у Дзюби є кому повибирати ? — перебиває мою нерішучість Матвій . Я твердо кажу : — Підемо на Чорносливку , але знай , я по гірки не піду , краще мати куплять , бо наші замулило на беріжку … Матвій сміється : Хіба ми дураки , Корнію , лізти , як хтось буде вештатися на городі ? Ніколи ! Та що там довго говорить , — на місці видніше буде … Видніше … Я роздер тоді колошу і згубив торбу аж на перелазі ; за нами , вилискуючи попелястою шерстю , біг Дзюбин Скобельов , давив лапчастими ногами кущі картоплі , — а десь у сонячниках шуміло Дзюбине : — Гуж - жю - ю , Скобель … бери , бер ! — Матвій дав йому під лісом паколинь , і собака , скакаючи на трьох ногах , поплигав назад … Але які - то смачні були гірки ! По дорозі , коли я оглянув свої штани і рішив , що більше рвонулося по шиттю , як по цілому , Матвій сказав : — У такого можна вкрасти — крадь , йому з пельки пре , а твої замулило , бо в його земля як дим — от що ! О , у Дзюби справді була земля не наших мель : рівна з краю в край та сита . — А в тебе хіба земля ? — сміючись питав Матвій і сам - же одказував : — Вийдеш з Лиском на осьмуху , ляже , а хвіст на чужому , хоч одрубуй — отака твоя , Корнію , земля : з торбою змалку … У мене так запеклося серце , що здавалось , ніби капає на землю з його кров … Знаю : — 2 Комуністична дивізія одступала миленими кіньми до Дніпра : села горіли у гарматних боях і засипали іскрами Чорносливку , — а коли ядро падало у криничні джерела Гординої могили — важко квакало , дзвеніла вода і обмивала гаряче залізо …
Indietro Pagina 4 di 86 Pagina 4 di 86 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
