Salta il testo dell’articolo
— Я . — Ага , подякуйте йому , поклоніться … — Очі в Кушніра налилися кров'ю . Ніж у його руці стукав в такт промові об миску , і всі гості сиділи мовзачні й похмурі . — Свате , кому це потрібно ? — спромоглася вимовить коло Швачки теща , та її голос дерзко обірвав Кушнірів син . — Не ваше діло , мамо , підкрутіть собі та сядьте … Всі раптом за столами заворушилися , хтось гукнув : „ що ви робите ? ! “ Швачка шарпонув правою рукою до кешені , а Кушнірів син , що стояв був під великим , висячим каганцем , погасив світло . По хаті пролунав дикий , божевільний крик з вуст Мар'яни . — Батьки рідні , не сиротіть мене , не вбивайте … Та слова її заглушила розбита об одвірок пляшка , постріл десь в сінях , і хрипке , мов недорізаного бика , булькотання … — Він , паршивець , стріляє ! — лунав у темряві голос старого Кушніра , і всі жінки посхилялися за столами — одна студентка кричала „ на землю падайте , на землю … “ — та пострілів більше не було . Швачка лежав у сінях , навзнак , ніж кабанницький , з великою червоною колодочкою , стремів йому межи плечима — він ще харчав і довго стуляв пальці правої руки . Перелякана , метушлива тиша . Хтось засвітив сірника . Мар'яна лежала непритомна ; хустка їй тернова закрила очі , а тіло билося об долівку — ридала , і сорочка з мережкою в поділках закотилася аж до страмного тіла . Кушнір злякано глянув на Мар'яну , бігав очима й шептав : — Нічого . П'яна , сумєстна драка — все . Так нужно говорить . ЦИРКУЛЬ . Таке синє поле , аж в очах міниться … Земля лежить колотою грудою , і на пашні розколини мов рани : немає дощу ! І сонце висить у повітрі , як велике , гартоване ядро , що от - от , здається , впаде на синьо - голубі небесні води , і тільки тоді підуть рясні дощі та змиють сухий лишай землі , що роз'ятрився і горить під сонцем . Спека така , що варить , в'ялить людину , бо пашня давно вже схилила , мов п'яна , на схід голови ; верби край дороги застигли — жовтувате листя спопеліло , і , вкриті густим шаром пилу , вони стоять закам'янілі . Навіть будяк , отой молодець , що шапку набакир перед сонцем носить , і той низько схилив голову , вп'явся своїми сивими лапами в землю та так як не скаже всякому : — Нічого не можна вдіяти — нема дощу ! за себе не ручуся : може доведеться пожовтіти , як і верби — і хмуриться . Та вчитель Короп знає такі мудрі слова краще за будяка : він сорок верстов іде до міста пішки , села назустріч — голодні й голі , а пожовтів Короп уже давно ; оце тільки в дорозі його вид попікся та почав лупитися , а костисте тіло носити стало важко , — наче якесь залізо , кість торохтить — іти важко ; тоді він сідає на сухий , мов кам'яна баба , копець і починає третій раз за сьогодні розвязувати свою торбу … Дивно Коропові : він добре знає , що шматок перепічки , яку дав був йому з жалю дід - пасічник , він ще вчора звечора з'їв , більше — кришки за селом повитрушував і мов птиця визбирав до останньої , але втретє за дорогу од села заглядає чомусь до торби , як та сорока в кістку — ні , немає більше не тільки кришок , а навіть дух з хліба вивітрився ! Материна торба з - під насіння чорна , а полотна була селянського , обкидана по краях чорно - червоною заполоччю , і Короп висмикнув зо - зла одну нитку — пожував її та сплюнув сухою слиною : згіркла якась нитка ! Він хотів збити ціпком голівку будяка , та важко було підводитися , і будяк якийсь миршавий , — Короп стомлено схилився на руку , і довго думав … — Кому , — сказав упівголоса Короп , — потрібна під голодовку моя математика ? . . — І засміявся ледве помітною посмішкою .
Indietro Pagina 71 di 86 Pagina 71 di 86 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
