Salta il testo dell’articolo
Він нахилився достати з рівчака рушницю , я зняв з плеча свою і ще раз перевірив пострілом , чи добре б'є … і Жашко , захлинаючись у грязі , простяг одну руку під кущ глоду , скорчився , і — виправився без крику … Перестрілка затихла . Дзюбин вітряк горів , наче велика страсна свічка в степу , а коли упало додолу перегоріле крило — з Чорносливки почав вити Скобельов … Я переклав Жашкові патрони до своєї торби ( револьвера він по дорозі десь згубив ) і мов тінь побрів хлібами , під сонне кумкання жаб , у степ : — Що жде нас далі ? А - ах ! . . СОРОЧКА . У Горвата - Божечка була хороша зелена сорочка , зарублена в поділках , з широкими чохлами і сірими , аристократичними гудзиками — „ for gentlemen “ . Ви здивуєтесь , чого згадую аристократичні гудзики , — але прошу вислухати історію цієї кумедної сорочки . Вона родилась , на мою думку , в Парижу , коліна була багатого — її купив сам штабс - капітан Горват - Божечко в глибоку осінь , коли ще не впилася Україна повстанням , і степами гуляли карні сотні гетьмана Скоропадського … Сорочку охрестили шансонетки в „ Шато “ , у Київі … У проститутки була маленька ніжка , драгун Мілютін налив до її черевичка вина , випив за одним духом і , посоловілий , у синьому диму , поспитав : — Ти , Горват , любиш Росію ? . . — Голая , голая ! . . Танцювали дві голі шансонетки , горіли золотом осени офіцерські погони , і на смичку плигали слова Мілютіна : — Русь , Горват , умерла … Єслі можеш — вєшай , стрєляй … Я умру сегодня , умру за Русь , — ей , голая — моя ! … Сізий дим , сізий дим , Ти моя станіца … Золотом осени догоряли коло „ Шато “ клени , горіли офіцерські погони , а на синій спині візника малювались догори літери , падали з листом , і все шумувало : … Сізий дим … Ти моя станіца … — Ти , Горват , любіш Росію ? . . Дурак ! Ка - какой он єщо мальчік … Хе , любіш ! . . Горват - Божечко скригнув зубами , міцно пригорнув маленьку співачку і з якоюсь дикою жагою одказав сам собі : — Всьо люблю ! Расстєгнісь ! . . Слушай , скарєє ! . . Цокотіли зуби , підкови , спина візника вигиналась , і тільки в тумани осени летів п'яний крик : „ Нє оглядивайся ! “ , і тихе — — Уліца , дєтка мілий , уліца … Розцвітались іскри під копитами коней — кресали : — Горват ! Він вистрілив з револьвера у повітря : Знаю ! Драгун Мілютін застрєлітся … За Русь … Не вєріш ? ! — Мнє холодно так … Застєгні … Вулицями скажено летіли коні , офіцер цілував груди співачки і виспівував : Сізий дим , дим , дим . . . Одригнувся і заявив : — Ти завтра к другому попадьош , — я єду стрєлять бандітов , — і знову цілував груди і по - ідіотському співав у такт колесам : Сізий дим , дим , дим . . . На селах гуляла п'яна осінь . Кривавий лист калини на грудях , чоботи — рілля , а сама плювала у степ і мрякою - дощами давила села : — Ех , випила ! — Ну , везі - же скарєє , — „ але не хочу “ … Что стал , сволоч - ч ? — Ковбаня , господін поручик … Не можна : смикають - смикають … Стали , — значить — машинка не работа … Дядько розвів руками ; Горват - Божечко зліз нервово з воза , підійшов з витягнутою шиєю до дядька , і той тільки побачив , як офіцер поправив комір сорочки , плюнув йому в вічі слово „ смикають “ і — звалив чоботом у грязь : — Хами … вашу мать ! Какой поручік ? ! Відіш ! Штабс - капітан показав на притерті зірки погону , кинув бридливо оком на конячки і ждав рухливости дядька ; розбита дядькова брова зморщилась злістю , синяк , обмитий дощем , блищав , і він виправдувався тремтячими губами : — Як ви сами зволите знать : гетьман , а ви — офіцер … Я не знаю … Я з Розкопаної — от і все !
Indietro Pagina 9 di 86 Pagina 9 di 86 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
