Salta il testo dell’articolo
— Ну - да . Я поступовий український есдек … Повірте , кажу правду , от … Щось заплигало в голові Рубля , заплуталось , як берізка між житом і … Діброва робив доклад Божкові ; на горбику стояв серед жита хлопець , а … Божок : — Хлопці , в Чорторийовці комуна ! В житах цепом залягли двадцять чоловіка . — Наказ буде потім ? Діброва спинився і якось нервово , незадоволено кинув до Божка : — Десять , то й десять … А то — поступовий есдек … Однакові : тебе пойма — не помилує ! … Божок коротко , гостро : — Десять гарячих ! Рубель побілів ; губи його шептали щось незрозуміле : — Есдеки , кажу … Ну - да . До його підійшов весело Степа з іржавим шомполом : — Ану , есдек , штани скидай : чув наказ отамана — канєц ! . . У Божка родилась якась зла думка — він прижмурив проти сонця одно око , заскалив його і серйозно , як старшина , спитав знову Рубля : — Українську державу визнаєш ? — Звич - чайно ! Наприклад , чого - ж у нас і партійна боротьба з кацапами . Ми , значить , старі есдеки , самостійність , а … Хтось незрозуміло перепитав : ― До ти … той … може з десанта есдек ? — Ну - да . За український нар - род … — Гади ви , — не втерпів під обніжком тупий лютий дядько … — А коні мої хто реквізував … есдек , га - а ? ! — Діброва , дай я по щирості дам товаришу три шомполи ! . . — Ну , скоренько там ! . . Степа поважно повернув за комір Рубля грудьми до землі ; Діброва шарпнув його за штани , спустив їх , моргнув до Божка : — Починай … Благослови . — Стій ! Божок перепинив Степу : всі незадоволено косо глянули на його … Він сухо , коротко наказав : — Степа , крий , а ти … — до Рубля — співай „ ми жертвою палі “ , розумієш ? — Співай ! . . — Ха - ха - ха ! Здорово , Божок ! ха - ха … Тіло Рубля йорзалось на колосках , випиналось з болю до землі ; він хватав її руками , давив щокою і — кидав луною срібною з жита до села , як безнадійний протест свої сльози , змішані з землею … — … в борьбє роковой … — … десять . І тихо плакала у золотих житах сонячна пісня … ТОВАРИШ ГАВРИШ . Хай не ображаються письменники - естети , що я дозволив собі написати таке буденне оповідання . Ну , справді , хіба варто писати про двісті п'ятдесят пайових яєць у кооперативі села Долини , про товариша Гавриша , що вистроїв цю крамницю , і , нарешті , про самого Кондрата Осику , що оповідав таку нудну історію ? . . Але я , автор , насмілився написати . — О , це справді була історія ! — вигукнув , ударивши обтесаний брус ломакою , дядько Кондрат . — Не тільки я , Кондрат Осика , але уся Долина не забуде товариша Гавриша . Одного не знаю : чого наше село Долиною охрестили ? Може через те , що з нашими полями межували землі пана Долинського ? Я засміявся . Так , село було не в долині , де цвіли сади Долинського пана ; його замикали аж три Татарських шпилі , що ранком один із них заступав сонце долинянам до самого снідання , а два инших стояли за селом , мов ті стовпи до великих - великих воріт … Аж за Татарськими шпилями люди бачили далекий , сивий давниною , а влітку пашнею , під осінь — туманами з росою , степ … Гей , як з ями якої виривався у долинянина крик , коли вибігав на гори , за Татарські шпилі ! А в селі було так , як і скрізь ; земля клітками та смужками , а на якусь клітку вісім - десять душ : „ Їж , мовляв , хліб , — тільки пальців не кусай ! “ Осика оповідав далі :
Indietro Pagina 19 di 86 Pagina 19 di 86 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
