Salta il testo dell’articolo
Але Осика не слухав моєї уваги . — Ех , товариш Гавриш ! — промовив упівголоса Осика , потім повернувся своїм широким лицем до мене : — Повіриш , ми їздили від села клопотатися до партії , щоб не забирали його на той скажений польський кордон : наче знали , що то буде смерть товариша Гавриша … Він на хвилину замовк , а далі : — Ну , а в партії , сам знаєш , коротко все це : не можна … Виїздив він із села в - осени : грязюка саме така стояла — по коліна , але нікого так не проводили селян , як Гавриша ! . . — От тобі й комуніст був , — зробив тут - же свої висновки дядько Кондрат , — добрий чоловік був — добра й слава , а трапляється серед них таке стерво , що своїми - б руками задавив ! Падлюка , а не чоловік … — Годі вже тобі чоловіка морить там , іди обідать , — покликала вдруге Осику жінка в новій , жовтогарячого кольору , хустці . — Насипай … — одказав він їй , а сам не підводився , сидів на тесаному брусі — голова гойдалася до землі , а права рука , якою він любив , коли розмовляв , робити широкі рухи , заціпилась у кулак . — Не знаю , може там помилилися ( але Гавриш не такий , щоб не дати про себе звістки ) , але я довідався про його смерть у кооперативі . Листа з дивізії одержали , де сповіщали про смерть Гавриша в бою з польською охороною : хотіла , кажуть , кордон перейти … Ми мовчки встали ; сонце вже давно звернуло з обіду , і Татарські шпилі з голими покришками підіймалися над зеленою Долиною , мов стовпи до великих - великих воріт . — Оце й усе , — промовив Осика , додавши : — Як для кого , але я ніколи не забуду , а може й долиняни , товариша Гавриша … Хто - ж струснув наші злидні ? Може , Журавленки ? І він показав рукою на крамницю , де вже після обіду одмикали важкі замки для буденної роботи . Ми попрощалися . Але найзвичайнісіньку кооперативну крамницю села Долини , — що стоїть у моїй пам'яті поруч із товаришем Гавришем , з його , як думає Осика , фатальною смертю на польському кордоні , — я , автор , мислю так само великою творчістю для майбутнього моєї нації . ВЕЧІРНІ ТІНІ . Огненними стовпами підперло сонце Дівич - гору … Срібно - золотими карбованцями ласкаво сипнуло в замріяні Дніпрові хвилі ; запалало мілійонами світів , заграло бризками і , як ляльку , поцілувало синьобілий пароход , далі посміхнулось зеленими лугами до верболозу і соромливо , по - дівочи , сховалось за вербами . І довго ще біліла срібляста смуга під колесами пароходу : переллється білою піною , зашумить в такт вітру , лопати колес заграють , забовтають , як велика риба , а тоді тільки чути , як шипить машина , сіпає і сипле іскрами в зоряне небо … А по хвилях стелеться розмова : — Загомоніли знов степи … Жнива , а … Жвава , батькова дочка : ранком ще зо ́ ріє , а Любка вже : — Добридень ! Майне поділками , залопотить сподницею і — в очах : „ я — хазяйка , не досипаю , а до зорі дбаю про роботу “ … — Бачила … Куди це ? ! — В Кип'яче … Цурка за поясом , серп під рукою і мете улицею , як куля . — У Білих горах , розказують , трупу набили чорно : собаки , як вовки , розтягають по житах голови , тічками бігають по селах , а люд увесь у лісах , як за Гайдамаччини — лютий , страшний … — Не знаєш ? — Пугачева покритка . У - у , там ззамолоду улицею командувала — дитину мала ; ну , а зараз заміжня , правда , чоловік її трошки не картинний …
Indietro Pagina 24 di 86 Pagina 24 di 86 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
