Salta il testo dell’articolo
І він знову почав дивитися на самітне дерево , що стреміло над лісом . Він глибоко замислився і не помітив , як за ним рознялися дві незрівняних руки і , тихо зімкнувшись , затулили йому очі . Леонардо ласкаво одвів руки і повернув голову . За ним у неглибокій воді під берегом стояла Альцеста . „ Я хочу сказати , Альцесто , про це дерево “ , мовив Леонардо . „ Я не знаю , що є чудесного в самітнім дереві , що винеслося над ліси і дивиться тобі просто в вічі . Може , воно манить душу тим , що за цею горою є знов далекі й незнані поля і знову гори , що немає краю твоїй дорозі і що тайна , за якою ти мандруєш на гори , розтавши за першим верхів'ям , зараз же чудесно народиться за другим і так маюватиме цілий день , поки ти не прийдеш у ніч . „ Це дерево , як той потяг , що промчав повз степову станцію і навіки розтав для тебе в далині . Це дерево , як той сон , у якому ти пережила нарешті щастя і забула його на світанку . Воно , як той іґдразил . Ясен германської мітології , що вріс корінням у землю і що на нім тримається всесвіт . „ У того , хто створив нас з тобою , про ще сказано краще й смутніше . Я думаю , що в нього більше пішло творчої сили на ці слова , ніж на нас з тобою , хоч я розумний і спокійний доктор Леонардо Пацці , а ти прекрасна Альцеста . Слухай . XI „ Ах , дерево у пам'яті глухій , Що винеслось над обрій давніх літ І так у полі зорянім заснуло . Немов не зорі то були , а деревій Райдеревом розкинувся над світом І подолав полин , і переміг перій І виріс в іґдразил , — Морями , хмарами і снами оповитий . Те дерево в дитячий край веде В туман , що закипає над рікою , За ті горби , що десь за ними ген Маює тайна і розтане знов , В жита , що їх хорунжий вітер Жене за ті горби зустрітися , любов , З тобою . — Під деревом , що стало серед літа . XII „ Я сказав , що той , хто створив ці слова , створив і нас з тобою . Йому , що писав цю книгу , я не був вдячний через усе своє довге життя , бо моє щастя , майнувши переді мною , як та зоря , падало в безвість . Але сьогодні я дякую йому — ти розумієш за що — за те , чого ще ніколи не було на цій землі і що збудеться сьогодні , Альцесто . Я знаю , я почуваю це — Альцесто , голубко , ти й досі стоїш у холодній воді , люба ! “ Він вистрибнув з човна , і вони пішли вгору ; вони перейшли кущі і стали вибиратися на кручу . Перед самими очима їм ширяли золотаві щурки , листя лоскотало їм шию , і вони вибирались все вище й вище угору . Наївна загорожа з свіжого гілля перепинила їм путь : десь по той бік гори в лісовім яру дзвеніли дерев'яні дзвоники . В загорожі вони побачили двері . Я думаю , що тільки Леонардо побачив ці двері в білій стіні альпійської хатини , бо Альцеста , міцно вхопивщися за руку Леонардо , не відривала очей від цієї давно знайомої , чужої руки , що зараз буде її власною , своєю рукою , бо вечір спадав на землю , і мусила скінчитись довга подорож Леонардо .
Indietro Pagina 10 di 32 Pagina 10 di 32 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
