Salta il testo dell’articolo
Але не це бентежило душу доктора Леонардо . Він ремствував . Він ремствував на природу , ремствував на прокляту ріжницю між людом і тваринами . Доктор Леонардо , медик і природолюбець , ремствував на природу . Він почував себе , як той подорожній у Слобожанській Швайцарії , що йшов лісами і йшов полями , перепливав ріки й затоки , угрузав у пісках , воював з собаками , зомлівав від сонця і тремтів під дощем тільки для того , щоб , добігши до станції і побачивши потяг , почути , що на потяг нема квитка . Він почував себе , як той середнєвічний лицар , що через усе життя своє шукав свого лютого ворога з мечем у руці і , коли знайшов того ворога , заснулого й незбройного , під деревом , у нього не піднялася рука замахнути мечем . Він почував себе , як той Дон - Жуан , що безліч кохав женщин , та не знаходив тієї , що шукав всією істотою своєю , і коли знайшов її , прекрасну і покірну , вже не зміг її покохати . Так думав доктор Леонардо і не спав до самого ранку . А поруч з ним на запашнім сіні серед сокирок і дзвоників прекрасна Альцеста бачила сон . Їй снилося , неначе з туманів вилітає велика сіра сереброкрила птиця і що та птиця і є вона сама прекрасна Альцеста . Їй треба летіти далеко - далеко за бір , що його верхів'я , мов чорні нагострені леза , мов мільйони мечів , стремлять у зеленяве небо удосвіта . Їй було легко і весело летіти , так рівно і просто здіймалися крила і несли її над чорний гребінь бору . І от над самим бором вона знизилась і крила її шовковим шелестом стали черкати по іглиці дерев . Вона знизилася над самим бором , і глиця легко і без болю вколювалася в срібне пір'я . Раптом вона відчула , що з тонесеньких ран від глиці точиться кров , вона подивилася вниз , і кожна крапля крови , упавши , ставала багряною суницею серед зеленого листя долі . Що далі вона летіла , то дужче цебеніла руда , то рясніші родилися червоні суниці під зеленим листям недоліску . І от у далині засинів Лиман . Немов половина неба , блискуча й ясна , упала на сиві старезні солонці , — такий був Лиман . У повітрі стало ще вогкіше , і над чагарником , ніби переступаючи крилами , промаяв білий крячок на Лиман . Уже вона відчувала прохолоду великого озера , уже вона летіла над осокою , як з - за Лиману почало рости колосальне червоне гало , голе й без вінця променів виткнулося воно з надводної імли . Це випливало на світ сонце , і от щось загуло , ніби далеко десь лев ревонув у солонцюватій пустелі . Сонце вийшло по пояс , і ще раз заревів лев . Осока скінчилася , вона була над водою , невидимий лев рикав , кінчаючи свою вранішню пісню . Альцеста прокинулася і стала прислухатись : лев рикав у сусідній хаті . III „ Це не лев “ , сказав доктор Леонардо і , підгорнувши свою руку під голову прекрасної Альцести , ніжно притулив її до себе . „ Це також і не бугай - птиця гуде в очеретах . Це наш гостинний хазяїн , добрий древонасадець , прокинувшися від сну , гикає стародавнім селянським звичаєм . Ще одна нота , друга , потім тремоло — і він закінчить “ .
Indietro Pagina 12 di 32 Pagina 12 di 32 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
