Salta il testo dell’articolo
Це мовивши Леонардо , розсунув дерзке гілляччя молодої ліщини , покинув на стежці весла і зник у гущавині . Із самого рання Леонардо ні на мить не розлучався з прекрасною Альцестою , і тепер він почував непоборне бажання з нею на мить розлучитись . Він біг дуже швидко і умисне віддалявся від стежки , намацуючи в кешені останній номер італійської газети „ Воче Дель Пополо “ . „ Леонардо ! “ довго й тоскно залунав голос з далекої стежки . „ Леонардо ! Я тебе не бачу “ . Знову ліщина стяла серце доктора Леонардо пружними обіймами . Йому зробилося млосно , йому здалося , що він назавжди втратив Альцесту , що її ніколи не мав . Але було так , що він не міг зсунутися з місця , не міг би зійти з нього , коли б навіть древонасадець , узявши його за привид першої жінки , був би націляв його з непристріляної своєї берданки . „ Леонардо , ти покинув мене ! “ ще раз проквилив ніжний голос Альцести і змовк . Ліщина тихо схилилася над доктором , його стало млоїти , на мить сонце пронизало корони дерев , і Леонардо зомлів . X Тимчасом Альцеста ламаючи руки і спотикаючись об весла , що мертві лежали на лісовій стежці , бігла вперед . Перед нею щось хруснуло в кущах , — Леонардо ! — скрикнула вона і кинулась до нього , але з кущів виросла гігантська незнайома постать . У лівій руці постать тримала дерев'яну сопілку . Ласкаво посміхаючись , гігант підійшов до Альцести — а вона стояла перелякана й не знала , чи їй тікати назад , чи спитати про Леонардо . „ Я студент “ , сказав гігант , „ і прізвище моє Перебийніс . Мій прадід колись давно просив чимало — сімсот козаків з собою . Він рубав ляхам голови з плечей , а решту топив водою , як вам про це розповідав доктор Леонардо , коли ви пливли човном повз Манастирську Гору . Я допіру був вирізав своє прізвище на кручі , я бачив вас у човні . Я хотів гукнути з гори , бо ви завоювали моє сердце , але доктор Леонардо … “ „ Леонардо покинув мене “ , тихо сказала Альцеста і з - під довгих темних вій поточилися дві великих ясних сльози . Студент узяв її за руки . „ Я грав для вас на сопілку “ , просто сказав він . „ Я грав мелодію про Перебийноса , мого прадіда . Забудьте про Леонардо ! “ Він витяг з кишені номер газети , передостанній номер „ Воче Дель Пополо “ . Він розгорнув газету , обережно вийняв з неї шматок сала і показав газету Альцесті . „ Доктор Леонардо Пацці “ , написано було в газеті італійською мовою , „ як виявилося , зовсім не є доктор Леонардо Пацці . Установлено , що справжнє його прізвище Дон Хозе Перейра і що він зроду еспанець . Повідомляють … “ Але Альцеста не слухала далі . Розгніваним жестом вона наказала Перебийносові не читати . „ Еспанець ! “ закричала вона . „ Еспанець ! “ і він наважився ! . . він посмів ! . . Спазми здушили їй горло , вона поточилася , повіка зімкнулися над вогненними очима . Перебийніс легко і зручно підхопив її правою рукою . Лівою він підібрав весла і побіг стежкою вниз до ріки . Щось тепле й м'яке ласкаво залоскотало шию Альцесті . Вона опам'яталася і схопила рукою пухнате руно рогозу . Під собою вона побачила воду . Перебийніс стояв коло причалу і , тримаючи її правою рукою , одмикав човна . „ Як мені звати вас , мій спасителю ? “ тихо спитала Альцеста .
Indietro Pagina 18 di 32 Pagina 18 di 32 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
