Salta il testo dell’articolo
Олександра Михайлівна якось по - новому , замішано , лагідно дивиться на мене і сміється . Їй , видко , й радісно , й соромно , і страшно те , що вона зрадила себе , й ніяково переді мною , й тисячі переживань хвилюють її . Але я не даю їй замислюватись , — балакаю , жартую , планую , і ввесь час поводжусь так , ніби з цим питанням покінчено рішуче , й навіть ніяких сумнівів не може бути . Олександра Михайлівна часто , як Клавдія Петрівна , прикладає руки до щок , які не перестають палати ; трудно , глибоко зітхає , розгублено усміхається , стає такою хвилююче гарною , що я , нарешті , не видержую , беру з комоди дзеркало й підношу до неї : — Подивіться на себе ! Ні , подивіться ! Та ви ж божественно - гарні ! І Панас Павлович посміє вагатись ? ! Та вам треба тільки моргнути , й коло вас будуть тисячі Панасів Павловичів ! Вибірайте тільки ! Олександра Михайлівна крадькома зиркає в дзеркало , ніяковіє і сміється грудним , тремким сміхом . — Зараз же йду додому , викликаю Панаса Павловича і присилаю його до вас . Ні , ні , ніяких суперечок ! Край ! Ну , до швидкого , радісного побачення ! Дякую , Олександро Михайлівно , дякую ! Я покидаю її в такому стані , коли людина блукає з непорозумілою , дурноватою , не то щасливою , не то болючою усмішкою по хаті ; береться то за те , то за се , забуває , що треба ; сідає , схоплюється , знову никає по всіх кутках , а очі в неї застиглі , блискучі , лице в червоних плямах , в голові : карусель із оркестріоном , вогнями , миготливими фіґурами . — Хто біля телєфону ? — А вам кого треба ? — Мені троба негайно Панаса Павловича . Хто говорить ? — Галя ! А хто питає ? — Яків Василевич . Добридень , Галю ! Дуже прошу зараз покликати тата підійти до телефону . Дуже важна справа . — Добре ! Зараз ! Голосок холодний , ворожий , — я ж злий ґеній їхнього дому , Мефістофель , і навіть не кирпатий . Панасові Павловичеві буде , розуміється , трошки ніяково й тяжко балакати зо мною . Але ж яка слабовільна людина з нього : сховався й гадає , що відкараскався від мене ! — Яків Василевич ? — чується у трубці гугнявий , як усі голоси в телефоні , жіночий голос : сама Варвара . — Так , це я , Варваро Хведорівно . Мені треба на одну хвилинку Панаса Павловича . — Панас Павлович прохає мене переказати вам , що він дуже занятий . А я , з свого боку , прохала б вас , добродію Михайлюк , дати Панасові Павловичеві й нашому домові спокій . Наші відносини повинні бути перервані раз на все . — Виконаю ваше бажання неодмінно , Варваро Хведорівно . Але все ж таки прохаю Панаса Павловича підійти до телефону , справа торкається вашої родини й усієї кар'єри вашого чоловіка , добродійко . Слово « кар'єра » робить відповідне вражіння . — Панас Павлович у сю хвилину занятий . Чи не можете ви через мене переказати ? — Це ускладнить справу . Треба поспішати . Коли можете , перекажіть йому , хай негайно їде до мене . Негайно . Мене починає потішати роля , яка припадає Варварі Хведорівні . І я хочу , щоб вона сама послала його до мене . — Але хоч приближно ж скажіть , у чому річ ! — Варваро Хведорівно , кожна хвилина дорога ! Я вам сказав , уся його кар'єра залежить од цього . Довідаєтесь сьогодні ж , я думаю . А зараз присилайте його до мене ! Декілька секунд мовчання . — Добре ! Підождіть хвилинку ! Половину зроблено ! Чи сказати йому , на віщо я кличу його , чи теж притягти його кар'єрою ?
Indietro Pagina 81 di 142 Pagina 81 di 142 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
