Salta il testo dell’articolo
Я оповідаю . Мені ніяково й досадно . Соня слухає мене суворо й уважно . їй лупиться ніс , і волосся наче побіліло , вигоріло . — Так . Добре . Шкода , що не написав . Я мовчала , бо не знала , що саме ти розказав йому . Зпочатку він був дуже привітний , задоволений , а потім хотів , щоб я все розказала йому . А я не знала , що саме треба розказати … Багато було з цього приводу … Тепер він фотоґрафує мене , Андрійка й себе . Накладає фотоґрафії одну на одну , щось мудрує , рівняє . Нудьга та й годі ! Ну , добре ! Треба поспішати . Я з його сестрою приїхала . Саму не хотів пустити , боявся , що бачитимуся з тобою . Всі мої листи він перехоплює . Сестрі , мабуть , наказав не відходити від мене ні на крок . Тепер вона в корсетниці , тут біля твого будинку . А я ніби пішла в маґазин . Ну , як живеш ? Покоряєш серця , раюєш ? Вона з тобою живе ? — Хто ? — Ну , хто ? Твоя дама ! Я сміюся . Соня теж усміхається іронічно й натягнуто . — Ніякої дами я не маю , Соню . — Ну , не бреши ! І не соромся ! Я не нарушу твого … родинного щастя . — Та запевняю тебе , нема ніякої дами . Це було просто маленьке непорозуміння , ніби плястер , чи що ; хотілось якнебудь одвернути увагу від … вас . Забув давно про це . — Правда ? — Даю слово ! Дмитрові я збрехав , щоб заспокоїти його . — Ох , треба бігти . А ти немов помолодчав , — несподівано додає вона з милою насмішкою й поривчасто встає , не дивлячись на мене , навіть ніби уникаючи мого погляду . — Ну , а до нас приходитимеш ? — раптом питає вона . — Ми ж , мабуть , знову переїдемо в го ́ род . — Та що ти ? … А фізична ж праця ? — А , все це теревені . Яка там праця в біса ! Просто від себе втекти хоче . Не життя , а … катування . Не знаю , чим усе це скінчиться . Та й біс його бери , всеодно ! Я одуріла , отупіла , спаскудилась од брехні , вигадок , жалю , злости , сорому . Все - одно ! — Розійтись вам треба , Соню . — Мерсі за пораду ! А що я робитиму з двома дітьми ? Бо як розійдемось , то через те , що він рішить , що не його діти . А як так , то не буде ж він оддавати мені останнє . Легко казати ! Погане все і … смішне ! Ну , прощай ! Приходитимеш ? Не бійся , нічого такого не буде ! Навіть треба , щоб ти часом бував . Це його більш заспокоїть . Де тут поблизу фотоґрафічний маґазин ? Знаю , знаю , тільки - що бачила . Ну , прощай ! Боюсь , що мене вже шукає мій дозорець . А коли б був написав мені відразу , багато б … Ну , та все - одно . А що , граєш , як і перше ? — Так , потрошки . — Ну ! Соня простягає руку й не то насмішкувато , не то жалібно заглядає мені в лице . Я потискую її руку і другою погладжую її . Соня зненацька рвучким рухом пригортається обличчям до мого плеча і зараз же , відірвавшись , похапцем , не дивлячись на мене , виходить . Рівне , чудне , дивно - притихле життя ! Акуратно два рази на тиждень ходжу до Шапочки . Там до мене звикли , як до якогось далекого родича . Ходжу по всіх кімнатах , сам собі чай наливаю ; навіть при мені сваряться . Вечори довші . Дерева золотяться осіннім листям ; шумлять вони попід віконням не м'ягко та густо , не по - літньому , а з холодним свистом і шипінням , як померзлі .
Indietro Pagina 92 di 142 Pagina 92 di 142 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
