Salta il testo dell’articolo
Коли я підходжу до проходу між парканами , що веде до будинку , у хвіртці з'являється таємна постать і обережно йде до парадного . Знову несподіванка : це Панас Павлович ! Я швидко відходжу на кілька кроків назад . Він здіймає капелюха й рукавом чистить його ; мабуть , у павутиння вбрався . Він робить це помалу , мляво . Потім довго стоїть біля ґанку в задумі . От виходить по східцях , немов наміряючись увійти в дім . Але зупиняється , деякий час стоїть журно й повільно сходить униз , простуючи до тротуару . В його руці , замісць револьвера , чи кінджала , парасоль . Бідний Отелло ! Я переходжу на другий бік вулиці . Иноді він стає , постукує кінчиком парасоля по паркані й про щось довго думає . Скла пенсне поблискують проти світла ліхтарів , до плеча щось прилипло , мабудь , сухий лист . Нарешті , на розі він бере візника й їде собі . Хлопчата більш за все люблять той час , коли тата нема дома . Тоді вони всадовлюють мене на канапу , самі вмотуються по обидва боки й витягають із мене ріжні тюремні історії . Мами вони не бояться , хоча вона ніколи не похваляє таких розмов . — Ай , мамуню , не прикидайся , ти сама підеш на барикади . Знаємо тебе . Марія Пилипівна з жахом сплескує коротенькими руками й наказує « зараз же сідати за лекції » . Але до неї підбігає її мазунчик , Стьопа , і вживає свого звичайного засобу : треться щокою об її щоку , і це моментально заспокоює її . — Недобре казати дітям про такі речі , — м'ягко пояснює вона мені . А Шапочка грається з Мурзою й ніби нічого не чує . Я оповідаю про гарешти , як уночі , десь у темряві , оточують дім темні постаті , що балакають пошепки ; на сходах брязкотять шпори , такі зловісні , такі голосні серед глибокої тиші . Ось дзвінок , зпочатку обережний , хитрий , наївний такий . Як мертво - тихо тоді в помешканню , як широко дивляться очі зблідлих облич . Хлопці , затаївши , дух , дивляться мені в рот поширеними очима . Шапочка тихенько одним пальцем лоскоче Мурзу за вухом , щоб лежав непорушно й не перешкаджав слухати . Марія Пилипівна , напнувши на якусь округлу штуку , подібну до сита , сіру матерію , вишиває великою голкою подушку на канапу . Я потрохи сам захоплююсь , і оповідаю вже без припрохувань . Стьопа слухає з палаючими щоками й машинально шопоче : « Ой , прокляті ! » Або схоплюється і , ставши в войовничу позу , грозиться комусь кулаком . Товстенький , з повними , як у дівчини , грудьми й жіночим станом , він трохи смішний . Михалко прискає від сміху , дивлячись на його . Михалко ставиться инакше : насамперед він думає , чи не можна б утекти , обдурити , підвезти « їм » москаля . І тільки , як нічого вдіяти не можна , прижмурюється , замовкає і щось про себе думає . — Якове Василевичу ! А ви й тепер займаєтесь революцією ? — питається Стьопа й ніяковіє . Михалко поважно й непохвально зупиняє його : — Дурне й неконспіративне питання , Стьопо ! Але я бачу , що Шапочка чекає на мою відповідь і кажу : — Ні , Стьопо , я стомився бути нічним метеликом . — Через що « метеликом » ? — Через те , Степунчику , що революціонери подібні до нічних метеликів . Бачили ви , як часом улітку ввечері вперто лізе до світла лямпи якийнебудь метелик ? Його піймають і кинуть у темноту . Трошки згодом він знову летить . Знову піймають , і ще далі шпурнуть . Він спочине , збере останні сили і , хоч дуже таки помнятий брутальною рукою , знову летить . Бува , що його , нарешті , просто пристукнуть держальцем ножа або схоплять , зломлять крильця й так шпурнуть у темряву , що він уже не може прилетіти . От так , Степунче , й революціонери . Багато їх із помнятими , поломаними крильцями лежить десь у темноті й безсило прагне до світла .
Indietro Pagina 98 di 142 Pagina 98 di 142 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
