Salta il testo dell’articolo
— Так ! — дуже серйозно й ледве чутно відповідає Шапочка й помалу визволяє мою руку . — А тепер я піду додому . Ви не проводжайте мене ! Я хочу побути сама . Добре ? Я проводжаю її тільки до вихідних дверей . Вона майже не відповідає на мій довгий потиск , тихо та привітно усміхається і сходить униз . Я довго стою й дивлюсь , як спускається все нижче та нижче біла , дорога , тепер близька - близька Шапочка . Просто з суду я йду до Клавдії Петрівни . Дерева в матово - срібному пухові инею . Днина імлиста , але соняшна , через те на небі , на місці сонця , стоїть величезне жовте коло . Мороз не мороз , а холод пронизуватий , уїдливий , вохкий . Я мерзну в шубі , але мені до - вподоби ця погода . От потягає димком багаття , десь за рогом вулиці гріються . Брязкітки бренькають на візничих конях глухо , меланхолічно ; постаті й обриси предметів тануть у тумані . А в Шапочки в кімнаті тепло , затишно . Вона сидить і вчить милі еспанські слова , часом прислухаючись до передпокою , чи не дзвонять . Шапочко , дівчинко моя ! От двоє карапузиків , вимахуючи руками , біжать на сковзунках тротуаром , з страхом дивлячись на прохожих , боячись в'їхати їм у живіт . Треба з Шапочкою піти на сковзанку , тепер можна . Тепер усе можна ! Тополі білі , стрункі , як розмальовані морозом узори на шибках , у далині зливаються з туманом . Тепер друга година , на вечір імла розійдеться , небо стане , червоне , як кавун . Обідати не буду ; від Клавдії просто піду до Шапочки , а там Марія Пилипівна погодує мене . От - то роззявлять вони роти , як повезу від них Шапочку ! А головне , треба з Клавдією по - доброму . І взагалі все тепер добре ! Не розумію , — що я такого страшного знайшов у цьому всьому ? Звичайнісінька ж собі історія ! Сходи сьогодні не видаються мені такими страшними . Пахне поганенько , то правда , але в цьому є щось студенське . І кватира суто - студенська , трошки вохкувата , брудненька й без претенсій . Одчиняє якась панна з дуже грубими , червоними губами й вузенькими , як бритвою прорізаними , чорними оченятами . Вона в коротенькій шубці . — Клавдія Петрівна дома ? — Дома , дома , прошу ! Кла - аво , до тебе ! Роздягайтесь , будь ласка ! Ви , здасться , вчора забули свої калоші ? Я сестра Клавдії Петрівни . Дуже рада познайомитись . От сюди ! … Клаво ! На порозі першої кімнати з'являється Клава з розгубленою , змішаною усмішкою , яка нагадує мені той час , коли я приходив до неї ще до нашого зближення . Вона таксамо розгублювалась , хоч і чекала від самого ранку . І тепер , очевидячки , вона чекала не сама , а з сестрою , яка метушиться , схвильовано , смішно тупкається навколо мене й наївно - пильно вдивляється в моє лице своїми вузенькими очима . Руки й ноги в неї великі , чоловічі , голос грубоватий , сама смуглява , як циганка . Правда , її грубі , випнуті губи швидче нагадують Муринку . Дуже до лиця їй було б кільце в ці губи . — Ну , посидьте ви без мене , мені на лєкцію треба … — раптом заявляє вона і простягає мені руку . Я потискую її руку й бачу , що в неї надзвичайно гарна , добра , проміняста усмішка . — Мила в вас сестра . . . — кажу я , коли Клавдія , замкнувши двері , вертається до мене . — Правда ? — зрадівши , здивовано , але таксамо з замішанням , каже вона й , відразу міняючи тон , потупившись , починає : — Якове Василевичу , я дуже винна перед вами за вчорашнє . Я не повинна була …
Indietro Pagina 112 di 142 Pagina 112 di 142 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
