Salta il testo dell’articolo
Нечипоренко ще деякий час стоїть , немов у задумі , потім витягає з кишені щось загорнуте в папірець і мовчки кладе на стіл переді мною . — Мій довг . . . — тихо каже він . Далі знов бере пакуночок , розгортає його й рахує . Папірцями : вісім карбованців ; сріблом : два . Ці гроші він позичив був у мене своєї першої візити до мене . Мабуть , нашкрябав у себе все , що міг , ще щонебудь продав і приніс . І почуває тепер гірку , болючу насолоду . — На віщо ви це ? — серйозно і з досадою кажу я . — Встигли б ще . — Не хочу ! — раптом з вибухом люті смішно випростовується він . — Розумієте ? ! Маєте ! Про проценти не було балачки . Але , коли вважаєте справедливим , можу і проценти вам дати . Проценти ці він , мабуть , не раз про себе смакував . І сріблом два рублі навмисне приніс , щоб підкреслити . Я беру папірець із грошима й недбало відкидаю його до каламара . Нечипоренко , круто відвернувшись , повертається й виходить , одягши шапку ще в хаті . На розі бульвару я знову бачу даму в чорному з хлопчиком . Що - дня , виходячи з суду , я зустрічаю їх тут . Хто вона , ця самотня жінка ? Довге , чорне пальто , чорний капелюх , немов у жалобі , з сірим , як у подорожніх , вуалем , що двома кінцями спадає їй на спину . Не то несмілість , не то соромливість у манєрах . Через що завсіди сама , чого так довго гуляє ? ( Часом , ідучи в суд і вертаючись , я бачу її все на тому самому місці ) . Вони сваряться . Хлопчик тупотить ніжками , вигинається всім тілом то вправо , то вліво , силкуючись вирватись і , видко , чогось вимагаючи . Мати міцно тримає його за руку й , нахилившися , соромлячися прохожих , неголосно вмовляє . Коли я рівняюся з ними , я чую , як вона гарячим шопотом говорить йому : — Даю тобі слово , чуєш ти , даю тобі слово , що ніколи більше не підеш зо мною ! От побачиш ! Що відповідає їй хлопчик , я не розбіраю , але бачу , як він раптово шарпається вбік , виривається , потім підскакує до дами й , підвівши до неї сердите , заплакане личко , на якому кидаються мені в очі ріденькі , попсовані зуби , якось по - собачому вишкірені , несамовито кричить : — Проклята ! Проклята ! Дрянь ! Після того , не то зжахнувшися своїх слів , не то боячись кари за них , шугає вбік і , що - хвилини озираючись , біжить на дорогу . В цей час саме виходить зза рогу трамвай . Маленька , худорлявенька постать у синенькому пальті прожогом летить просто назустріч ваґонові , не бачучи його й не чуючи дзвінків кондуктора . Дама в чорному йойкає й кидається до хлопчика , але він , гадаючи , що вона хоче піймати його , теж кидається назад , не слухаючи її несамовитих , переляканих криків . Не розумію , як я зміг так швидко здігнати хлопця й вихопити його майже зпід коліс ваґона . Але ось я мало не з злостю тримаю в руках легеньке тільце й несу його до дами . Хлопчинка , відразу затихнувши , з ляком і непорозумінням дивиться на мене круглими , чорненькими оченятками , відкинувши голову назад . Цей мій « геройський » учинок , чисто як у бульварних романах , служить добрим приводом до знайомства . Я рекомендуюсь дамі , дама мені , й ми , гарячо обмірковуючи всі можливі наслідки необережности Кості , її хлопчика , жахаючись і що - хвилини зиркаючи на його , помалу йдемо вулицею . Правда , гарячо обмірковує й жахається тільки Клавдія Петрівна , я ж тільки співчутливо мугичу иноді щонебудь або підтакую , часом переводячи очі на притихлого хлопця .
Indietro Pagina 20 di 142 Pagina 20 di 142 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
