Salta il testo dell’articolo
В тиші чути дихання дітей не в такт , як двоє годинників в одній хаті . Андрійко лежить , розкинувшись , і одне коліно оголилось . Я звикаю до пітьми й бачу вже кругле , пукате чоло , гостре підборіддя , губи , стиснені поважно і строго . Мені все ж таки хочеться бачити виразніще . Я пошепки прохаю Соню дозволити засвітити сірника . Вона мовчки хитає головою . Коли сірник розгорається , я освітлюю Андрійка так , що все його личко здається мені дуже подібним до Дмитрового , навіть ніс не качиний , а круглий , припухлий на кінчику . І від цього відразу все тільце цього хлопчика , до якого я підходив з таким хвилюванням , стає чуже , далеке , байдуже . Правда , так і раніще раз - у - раз бувало , коли я в'являв собі , що він не мій . Але сірник миготить , я підіймаю трохи руку , й у вічі мені кидається довга ніздря й витягнений , плескуватий кінчик носика . В мені щось іздригується . Сірник гасне . Я нахиляюсь до тільця , що пашить теплом , цілую в щоку і швидко виходжу в коридор . Соня заспокоює Андрійка — я розбудив його — і йде за мною . Прощаючися з Сонею , я обнімаю її й міцно цілую . Вона судоржно пригортається до мене , хапливо , жадібно , мовчки цілує моє лице , плечі , руки і , зразу відірвавшись , поспішно виходить . Я сам одчиняю двері й обережно виходжу на сходи . Другого дня я кажу Клавдії Петрівні про свою постанову їхати з нею в Крим . Вона червоніє , широко розплющує очі від радости й під столом міцно потискує мені ногу . Костя теж у захваті : він розбігається , стукається простягненими руками об стіну , біжить у другий бік , теж гупається , потім падає додолу й , висолопивши язика , показує його то мені , то матері . — Костю , годі , покинь кривитися ! Костю , даю слово , покину тебе тут , не поїдеш з нами ! Костя схоплюється з підлоги , регоче й бігає по хаті . Але Клавдія Петрівна щось міркує собі , й її радість потрохи зникає . Виявляється , — вона не може їхати на мій кошт , а власних грошей у неї не вистачить на дорогу . — Ну , що за дурниці ! — кажу я з досадою . — Залишіть ви це ! Хочете , щоб я більше не приходив до вас ? Справа залагоджується . Отже через два тижні ми маємо виїхати . Клавдія починає в - голос гарячково вираховувати , скільки часу їй треба , щоб пошити Кості костюмчики , скільки на прачку , кравчиню й т . д . Костя горнеться до мене і , здається , щиро почуває вдячність . Цього вечора він слухняний , лагідний , ніжний з матіррю до такої міри , що зворушує Клавдію Петрівну і зворушується сам . Вона через щось починає плакати , гаряче цілує Костю й довго потім сидить у його за ширмою , шопочучись . Далі Костя неголосно й несміло кличе мене : — Яково Василевичу ! Коли я приходжу за ширму і стаю біля ліжка , він раптом схоплюється на коліна , хапає мою руку і кладе її на плече Клавдії Петрівни . Сам ніяково хіхікає , лащиться до матері , потім падає головою в подушку й удає , що пустує . Мені , чи то жаль стає чогось , чи соромно . Я усміхаюсь і гладжу по голові Клавдію . А вона , зворушена , змішана , палаючи всім лицем , пригортається до мене й зараз же нахиляється до Кості .
Indietro Pagina 41 di 142 Pagina 41 di 142 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
