Salta il testo dell’articolo
— Слухайте , добродію ! — раптом тихо , але суворо каже вона . — Чи довго ще це буде ? — Поки ви не простягнете мені руки ! — Забірайтеся собі зараз же додому ! Я не можу бачити тут вашої постаті ! — Ні , я не піду ! . . . — відповідаю я байдуже . — Але ж зрозумійте ви , що ви насильно , проти моєї волі й бажання хочете познайомитися зо мною . Ви насилуєте моє … моє чуття жалощів і користуєтеся цим . Не можу ж я допустити , щоб ви впали тут . Це ж глупо , зрозумійте ви це ! — Мені все - одно . — Ну , добре , я подам вам руку , а тоді що ? Ви дасте мені спокій ? Поїдете собі додому ? — Поїду , але з умовою : ви дозволите мені ще раз побачитися з вами . Шапочка знизує плечима й непорозуміло дивиться на мене . Над вухами їй пушиться волосся довгими пасмами , подібними до тирси , посрібленими світлом елєктрики . Очі зворушливо - сердиті , здивовані , лице здається дуже блідим у тьмі . — Дуже чудно ! Ніякої амбіції в людини ! — Так , ніякісінької . — Але зрозумійте ж ви , що ви не маєте ніякого права силувати мене знайомитись , коли я цього не хочу ! І яка вам приємність , коли я . . . я не поважаю вас ? Я ж усе - одно не буду підтримувати цього дурного знайомства . Не можна ж так ! — Все - одно . Я сказав , не піду звідси , й не піду . Можете йти собі й не звертати на мене уваги . Шапочка якусь хвилинку мовчить , потім , простягаючи руку , холодно й вороже говорить : — Маєте ! Я беру безживну , теплу руку , злегка потискую , випускаю й питаю : — А як вас звуть ? Вона , неначе рапортуючи , відповідає : — Ганна Пилипівна Забережна . Мешкаю в сім будинку , помешкання шосте . Здається , треба ще раз побачитись ? Завтра чекаю на вас од сьомої до восьмої . Але попереджаю : більше ні в які умови не входжу . Коли ви наміряєтесь тим же способом вимагати дальшого знайомства , то я мушу шукати инших засобів . Бувайте ! Вона велично хитає головою й іде в дім . Коли відчиняються двері парадного , я бачу за ними постать придверника . Значить , вона на всякий випадок попрохала його стояти там . Так ! Після того я помалу , стомлено плентаюсь униз , увесь час криво посміхаючись . « А вона ж ото вірить , що я завтра прийду ! » раптом приходить мені до голови . « Уявляю собі , як би привітно приняла вона мене . » Беру візника й їду додому . В потилиці ломить , у шлункові , у грудях , у всій істоті тужна , важка порожнеча . Вернувшися з суду , я застаю на столі листа від Клавдії . Ет , чорт , ще й ця тут собі ! Надокучила ! « Через тиждень операція . Сьогодні була в лікаря . Каже , що небезпечно . Але я не хочу більш вагатись і готова на все . Коли Тобі не трудно , пришли мені грошей ! Доктор через щось побільшив платню , каже , тепер важче . Я боюсь , що він мене буде експлуатувати й висмоктувати гроші . Мені це дуже соромно … » Що саме « це ? » Грамотно писати не вміє . І на віщо це « коли не трудно ? » Адже ж сказав я , щоб зверталась без жадних « жальких » слів . « Душно тут страшенно . Взагалі , жити мені нема для чого , і коли я вмру від операції , то це буде добре . Я написала сестрі , й вона візьме Костю . Я переконуюсь , що батьки не люблять своїх дітей . Настрій у мене такий , що Караїмка хоче прогнати мене з кватири , — вона боїться , що в неї дома щось станеться . Між иншим , це паскудна баба ; вона мене обдурює й обдирає . Боже , як мені нестерпно тяжко , яка я самотня ! . . . »
Indietro Pagina 58 di 142 Pagina 58 di 142 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
