Salta il testo dell’articolo
Другий селянин розповів свою історію . Колись у нього захворів син , і тоді до них прийшов Бичок . Він щось пошептав над хлопцем і помазав його якоюсь маззю , і хлопець одужав . Відтоді Бичок почав ходити до них у гості . Дітям він давав бублики й цукор , а батькові позичав гроші . А тепер той мусить працювати на Бичка за півціни і не бачить кінця своєму боргу . — Павук , одно слово , павук ! — сказав перший . — Розкинув павутину по всьому селу , і яка муха попадеться , та вже не вирветься . — А згадай Мартина Хандолю , — сказав другий . — Спершу він зовсім не пив , а потім розпився і все втратив . Жінка з дітьми пішла в найми , а він служив у шинкаря за чарку , поки не помер . Селяни зітхнули і пішли додому . Скоро біля криниці з’явилася Стеха і почала озиратися на всі боки . Учора один подорожній сказав , що бачив Андрія недалеко від села . Стеха вирішила чекати його тут , біля дороги . Вона не пустить зрадника до Олени і сама видере йому очі ! Повз криницю проходили дві жінки з дітьми . Вони побачили Стеху і почали сміятися з неї . — Не дивись на неї , дочко , бо це гріх , — сказала одна дівчинці . — Яка мати , така й дочка , — сказала друга . Стеха все чула і думала , що люди тепер гірші за звірів . Їй стало так тяжко , що вона хотіла кинутися в криницю . Але раптом вона почула здалеку пісню , яку співав Андрій . Андрій ішов по дорозі веселий і радісний . Він побачив жінку біля криниці й гукнув : — Олено , це ти ? Я ж писав тобі , щоб ти чекала мене саме сьогодні ! — Ні , це я , мій любий зятю , — сказала Стеха . Андрій зрадів і хотів поцілувати їй руку , але Стеха відштовхнула його і назвала іродом . Андрій нічого не розумів . Він почав розповідати , що робота була тяжка і він навіть хворів , зате заробив багато грошей . — А що , дуже зраділа Оленка моєму листу ? — спитав він . — Я сам його писав , бо мене там один панич навчив читати й писати . Тепер мене ніхто не обдурить ! Стеха зблідла , бо тепер вона все зрозуміла . — Нас обдурили ! — закричала вона . — Усі ми пропали ! Вона побігла до села , а Андрій постояв хвилину і швидко пішов за нею . X . Павук у своїй хаті У великій кімнаті Бичкового будинку ходив сам господар . На стіні висів портрет якогось військового , на столі лежали старі книжки , а Бичок не спав уже третю ніч . Він знав , що Андрій от - от повернеться , і треба було якось вивести Олену з хати . Але Олена вже не розуміла , де вона . Удень і вночі вона то говорила сама з собою , то сміялася , то голосно плакала . Учора вона схопила його за горло і ледве не задушила . Ніколи ще Бичок не був у такій біді . Він думав , що краще б Олена скоріше вмерла , бо однаково вже не одужає , а на лікаря треба ще й гроші . Він написав листа знайомому адвокатові й чекав на пораду . Самому сидіти з Оленою вночі було страшно , тому Бичок пішов шукати когось у сусідів . Як тільки він вийшов , у кімнату вибігла Олена . Волосся в неї було розпущене , а на шиї блищало дороге намисто .
Indietro Pagina 8 di 9 Pagina 8 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
