Salta il testo dell’articolo
IV . Далека сторона Того ж вечора до Бичка прийшли гості : Андрій Кугут і незнайомий міщанин Іван Павлович . Бичок спершу подумав , що гість захоче чаю і нічого йому не дасть . Але коли він почув , чого той хоче , то дуже зрадів . Іван Павлович шукав доброго робітника і говорив дивною мовою , де українські слова плуталися з російськими . Він хотів узяти Андрія на цілий рік , щоб той наглядав за його господарством . За це він обіцяв вісімдесят карбованців . — Ціна добра , у нас таких грошей і не чути , — сказав Андрій . — Одна біда , що сторона далека . — Яка ж вона далека ? — здивувався Іван Павлович . — Туди й двохсот верст не буде . Бичок захихотів і сказав , що для молодого чоловіка це справді край світу . Тим більше вдома залишається молода жінка , і її страшно покидати саму . Андрій блиснув очима . — Моя жінка , то мій і сором , а вам до цього діла нема ! — Ого , який гарячий , — сказав Бичок , — як залізо в кузні . Потім Бичок ніби по - дружньому нагадав Андрієві про борг . Якщо Андрій швидше найметься на роботу , то швидше й віддасть йому позику . Андрій почервонів , бо не любив , коли при чужих людях говорили про його рахунки з Бичком . — Ви б краще розповіли , як та позика складалася ! — сказав він крізь зуби . — От і роби людям добро ! — зітхнув Бичок . Андрій помовчав , а потім махнув рукою . — Засунув шию в ярмо , то треба везти . Я їду ! Іван Павлович дуже зрадів і похвалив його . Бичок запросив усіх до себе в хату на чай , щоб там спокійно про все домовитися . Андрій пішов разом із ними , а вийшов уже пізно ввечері , сам . Андрій стояв на темній вулиці і думав про своє життя . Тяжко бути вільним і не мати волі , працювати на чужому полі , а своє кидати . Він згадав , як Бичок колись допомагав йому і радив , а потім обплутав його позикою , як мотузкою . Тепер Бичок щодня дорікав йому тим боргом , і з цього ярма вже не було виходу . Андрій витер очі рукавом , бо козакові соромно плакати . Але як сказати про все Олені ? У цю хвилину з хати вийшла Олена . — Ти тут , Андрію ? Чого в тебе сльози на очах ? — Я найнявся на заробітки , — тихо сказав він , — на цілий рік і далеко від дому . Олена скрикнула і впала йому на руки . Андрій злякався , кликав її і цілував її холодні руки . Він уже хотів зламати своє слово і нікуди не їхати . Але Олена розплющила очі й довго дивилася на нього . — Тільки на рік ? — спитала вона . — А потім ми знову будемо разом ? Вона поклала його руку собі на серце . — Їдь , мій соколе , — сказала вона , — і швидше вертайся . Я тебе благословляю . Андрій пригорнув її до серця і сказав , що залишає її добрим і чесним людям . Він ще не знав , яким людям її залишає . V . Рік без листів Минув рік і ще дев’ять днів , а Андрій не повернувся . У бідній Стешиній хаті сидів збирач податків . Стеха вже не мала ні грошей , ні телиці , і навіть старої одежі в скрині залишилося мало . — А від зятя досі нема звістки ? — спитав збирач . — Нема , — сказала Стеха . — Уже дев’ятий день , як рік минув , а його нема та й нема . — І за цілий рік жодного листа ? Дивно , може , туди пошта не доходить . Олена сиділа в кутку і мовчала , бо вже виплакала майже всі свої сльози . Збирач пішов і сказав на прощання , що сьогодні прийдуть описувати хату . — Мамо , що ж тепер із нами буде ? — спитала Олена . — Не знаю , доню , — сказала Стеха . — Люди кажуть , що покинув нас Андрій навіки .
Indietro Pagina 4 di 9 Pagina 4 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
