Salta il testo dell’articolo
VII . Фальшивий лист Двері відчинилися , і в хату вбігла Олена . — Де лист від Андрія ? — спитала вона з порога . — Уже знаєш ? Певно , писар сказав , — Бичок удав , що здивувався . — Нема в мене ніякого листа . — Віддайте , будь ласка , віддайте мені лист ! Бичок зітхнув і сказав , що хотів сховати лист , бо йому шкода її . Але писар однаково все розповість , тому він віддав їй лист . Олена цілувала папір і притискала його до серця . Тут , казала вона , її радість , її спокій і вся її доля . Вона розгорнула лист і довго на нього дивилася , а потім заплакала , бо не вміла читати . — Він пише мені й говорить зі мною , а я не можу прочитати жодного слова ! — Дай я тобі прочитаю , — сказав Бичок . Але Олена не хотіла його слухати й побігла до писаря або до дядька Мартина . Вони прочитають усе як слід . — Що ж там Андрій пише ? — спитала Стеха , коли дочка вибігла . — Краще не питай , — сумно сказав Бичок . — Він покохав іншу і пише , що не вернеться ніколи . Щоб його й не чекали . Стеха закричала і почала проклинати Андрія . Бичок ласкаво взяв її за руку і запросив до себе , щоб порадитися . А сам подумав , що добре було б її напоїти . Але тут повернулася Олена , бліда , як полотно , бо їй уже прочитали лист . — Мамо , рятуй мене ! — кричала вона . — Зрадив мене милий , нема мого Андрія ! Олена впала на лаву . Бичок сказав , що йому дуже шкода їх і що він сам плаче , як дитина . Нехай вони пам’ятають , що в них залишився один вірний друг . Потім він тихо вийшов з хати . Олена довго лежала мовчки , а потім устала і підійшла до матері . — Мамо , подивіться на мене уважно . Хіба я вже некрасива ? За що Андрій мене зрадив ? Вона сказала , що та , інша , мабуть , багата і ходить у дорогому намисті й гарній одежі . А Олена бідна і носить латану сорочку . Значить , уся сила на світі в багатстві . — Ідіть , мамо , до Осипа Степановича , — раптом сказала вона , — і хай несе гроші , багато грошей ! Я вже не боюся гріха , я боюся бідності . Мати злякано дивилася на неї , але Олена виштовхала її за двері . Потім вона засміялася і захотіла заспівати якусь гучну пісню . Вона довго не могла згадати жодної , а потім тихо заспівала , ніби просто говорила : В кінці греблі Шумлять верби , Що я насадила . Нема мого миленького , Що я полюбила . Олена замовкла на півслові . Чому дівчина в пісні плакала , якщо вона сама , Олена , вже й плакати не може ? У голові в неї було порожньо , а в серці холодно . Вона безсило впала на лаву і сказала , що все на світі забула .
Indietro Pagina 6 di 9 Pagina 6 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
