Salta il testo dell’articolo
I . Голова Чацького Була тиха золота осінь . Одного теплого вечора я вийшов з Житомира на берег річки Тетерів , де стояли човни . Біля човнів старий дідусь лагодив весла . — Добрий вечір , діду , — сказав я . — Добрий вечір , — відповів дідусь і глянув на мене гарними сірими очима . — Хочете покататися на човні ? Вечір сьогодні дуже гарний . Я з радістю погодився . Дід сів за весла , і ми тихо попливли по річці . Береги були жовті від осіннього листя , і ми довго мовчали . Скоро з обох боків виросли високі сірі скелі , а на їхніх вершинах ще горіло червоне світло сонця . Я шукав очима одну скелю , яку люди називали « Голова Чацького » . Нарешті я побачив її . Верх скелі був схожий на велику людську голову : я бачив темні очі , ніс , як дзьоб орла , і довгі вуса . Зверху ріс темний мох , наче густий чуб . — Діду , це , мабуть , і є голова Чацького ? — спитав я . — Так , це вона і є , — відповів дід . — А ви знаєте про неї щось ? Розкажіть і мені , будь ласка . — Що знаю , те й розкажу , а ви слухайте , — сказав дід і почав свою розповідь . Це було дуже давно , ще за князів і польських королів , коли татари часто нападали на Волинь . Люди жили , працювали в полі й гуляли на весіллях , а потім приходила орда і все палила . Одного разу кримський хан пішов на Волинь з великим військом . Він палив села , ліси і поля , і вночі небо було червоне від вогню . Люди ховалися в лісах і чекали , що буде далі . Так хан дійшов до Житомира , який тоді був зовсім маленьким містом . Його боронив тільки один полк козаків , і ними командував полковник Чацький . Козаків було мало , але вони мали сильну віру і сміливе серце . Був день святого Михаїла , і вже наближалася зима . Люди тікали з міста в ліси , а в церквах сумно дзвонили дзвони . А вранці під містом з’явилися татари . Чацький вийшов з козаками в поле , і всі вони знали , що йдуть на смерть . Козаки стояли , як камінь , і цілий день билися з ордою . Але ворогів було дуже багато , і ввечері живих козаків залишилося мало . Вони повільно відходили назад і так прийшли на ці скелі . Тоді Чацький сказав своїм товаришам : — Браття , смерть нам усе одно буде , але неволя страшніша за смерть . Наші руки вже не можуть битися , а внизу тече наш рідний Тетерів . Нехай він і прийме нас . Хто любить рідний край так , як я , той нехай іде за мною ! Чацький кинув шаблю у воду , потім зняв шапку , попрощався з товаришами і стрибнув зі скелі в річку . За ним без страху стрибнули всі його козаки . Татари дуже здивувалися , бо битися вже не було з ким . Вони зайшли в місто і спалили його . А вранці татари подивилися на високу скелю і побачили диво : верх скелі став головою Чацького ! Татари так злякалися , що швидко повернулися в степ і більше сюди не приходили . Потім люди повернулися в місто , побачили кам’яну голову і згадали свого героя . Відтоді пам’ять про Чацького живе в народі , і батьки розповідають про нього своїм дітям . Дід замовк , і я теж мовчав . На небі вже засвітилися перші зорі . Я повертався додому тихий і сумний , бо стара легенда зачарувала мене .
Indietro Pagina 1 di 9 Pagina 1 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
