Salta il testo dell’articolo
II . Лицар і панянка Одного літа я їхав у справах до села на межі Волині та Київщини . Був жаркий день , і над дорогою стояла руда курява . Здалека я побачив високу могилу з білим хрестом , а біля неї жінки й дівчата жали жито . — Що це за могила ? — спитав я свого візника . — Бог його знає , — відповів він . — Кажуть , що це Дівич - Гора . Увечері я сидів у хаті пана , мого старого знайомого , і спитав його про могилу . — Звичайна могила , — сказав пан . — Може , тут колись була війна , а я легендам не дуже вірю . — А в нас є старий дід , який усе знає , — сказала пані . — Він сторож при церкві , і я зараз пошлю по нього . Скоро в хату зайшов сивий бородатий дід , якого звали Пархом . Він сів на стілець , поклав солом’яний капелюх на коліна і почав : — Ех , старість моя , важко все пам’ятати ! Але про Дівич - Гору в нас знає навіть мала дитина . Слухайте . Давно , коли козаки воювали з польськими панами , жив у нас один лицар . Він був гарний і сильний , як лев , хитрий , як лис , і сміливий , як орел . Він боронив простих людей від панів , і народ його дуже любив . А вороги хотіли його вбити , але ніяк не могли , бо казали , що цього лицаря бере тільки срібна куля . Лицар був ще молодий , і він закохався в панянку з польської родини . Вороги лицаря дізналися про це , прийшли до панянки і дали їй маленьку пляшечку з отрутою . — Налий йому це в вино , — сказали вони . — Бог тобі простить цей гріх . Панянка довго не хотіла , але нарешті вона повірила їм і погодилася . Одного весняного вечора лицар приїхав до неї . Батько й мати панянки були дуже привітні , і лицар забув про все на світі . Він думав , що скоро буде весілля . За вечерею панянка тихо налила отруту в його келих . Лицар був дуже веселий : він співав , грав на кобзі і розповідав цікаві пригоди зі свого життя . А панянці вже було жаль , що вона це зробила . Після вечері вони вийшли в сад , і лицар говорив їй про своє кохання . А панянка мовчала , як камінь . Раптом лицар зблід , бо в нього страшно заболіло біля серця . — Боже , що це зі мною ? — закричав він . Панянка все зрозуміла і заплакала : — Прости мене , якщо можеш , бо це я дала тобі отруту ! Тікаймо швидше до знахаря ! Якщо ти помреш , то й я помру разом з тобою . III . Дівич - Гора Вони вибігли з саду і побігли через поле до сусіднього села Горбулева , де жив мудрий знахар . Він умів лікувати всі хвороби . Вони бігли й бігли , але лицар усе частіше зупинявся , бо біль ставав сильніший . Уже було видно село і хату знахаря , коли лицар упав на землю . — Кінець мені , — тихо сказав він . — Я вмираю , і хто тепер буде боронити моїх братів ? Прощай , сонце , прощайте , ясні зорі і рідні поля ! А ти , моя кохана , ти мене зрадила . — Не проклинай мене ! — просила панянка . — Я зробила великий гріх , але я люблю тебе і піду туди , куди йдеш ти . Вона випила всю отруту з пляшечки і впала йому на груди . Він обійняв її , і так вони обоє і померли . Недалеко пастухи пасли вівці . Вони почули крик , прибігли і впізнали лицаря і панську доньку . Пастухи побігли з цією новиною до матері лицаря і до панського двору .
Indietro Pagina 2 di 9 Pagina 2 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
