Salta il testo dell’articolo
У панському дворі вже був бенкет , бо багато гостей приїхало святкувати смерть лицаря . Коли батько панянки почув новину , він ніби збожеволів . Він вигнав ворогів лицаря з хати і крикнув : — Геть з моєї хати ! Через вас загинула моя донька ! Потім батько поїхав у поле , де вже стояло все село . Пан хотів забрати свою доньку додому , але люди не дали . — Вони кохали одне одного , — казали люди , — тож нехай і лежать разом . Люди викопали глибоку яму і зробили велику дубову труну . Лицаря і панянку поховали разом , в одній труні . Потім прийшли дівчата з усієї округи . Сорок днів вони носили землю у фартухах і так насипали високу могилу , з якої було видно далеко навколо . Один майстер зробив на ній кам’яний хрест , а біля нього кам’яного лицаря і панянку . — Того хреста я вже не пам’ятаю , бо він давно зотлів , — сказав дід Пархом . — Тепер там стоїть новий білий хрест . А могилу в нас не називають могилою , її звуть Дівич - Гора . Бо там лежить дівоча зрада , а дівчата цю гору насипали . Старий трохи помовчав , а потім додав : — Щовесни на Дівич - Горі збирається молодь , і дівчата з хлопцями співають і граються там , як і сто років тому . А ще кажуть , що колись прийде новий лицар і закінчить справу старого лицаря . Хто знає , може , так і буде . Дід устав і взяв свій капелюх . — На добраніч ! Піду до церкви і подзвоню , щоб люди знали , що сторож не спить . Коли я лягав спати , то чув далекий дзвоник : « Дінь , дінь , дон ! Дінь , дінь , дон ! » IV . Великодні дзвони Була тиха весняна ніч перед Великоднем , і над селом Чорнополе горіли тисячі зірок . Раптом зі старої дзвіниці полетів перший звук дзвону . Він полетів над садами , над хатами і над полями , а потім зник серед зірок . Дзвонив старий Семен , який був сторожем при церкві вже вісімнадцять років . Семен дивився з дзвіниці вниз і бачив , як люди зі свічками йдуть до церкви . Біля церкви хлопці палили велике вогнище і кидали в нього старі плуги й борони , бо такий був звичай . Село Чорнополе було дуже старе . За річкою лежав великий степ , а над степом були високі вали , і люди називали це місце Селище . Старі люди розповідали про Селище дивну легенду . Колись там стояло велике місто Широкополе , у якому було багато церков . Одного разу у Великодню ніч туди прийшли татари , а всі люди молилися в церквах і не могли боронитися . Татари хотіли спалити церкви , але тоді Бог зробив диво : усі церкви разом з людьми пішли глибоко під землю . Татари злякалися і втекли . Ті , хто врятувався , заснували за річкою нове село . Вони назвали його Чорнополе , бо на місці старого міста лишилося тільки чорне поле . А у Великодню ніч люди ходили на Селище і чули там , як під землею дзвонять дзвони і співають у церквах . Семен вірив у цю історію . Два роки він ходив на Селище у Великодню ніч і молився там до ранку , але так нічого і не почув . « Мабуть , я дуже грішний , — думав він . — А може , це просто казка ? »
Indietro Pagina 3 di 9 Pagina 3 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
