Salta il testo dell’articolo
Нарешті я дізнаюся правду : Клавдія чекає дитину . Я кричу , що вона обіцяла мені , і питаю , чи вона мене обдурила . А вона гірко сміється і каже , щоб я не боявся . У мене від неї дитини не буде . Після цього в нас починається справжній кошмар . Ми щодня сваримося і хочемо образити одне одного якнайболючіше , хоча знаємо , що ніхто з нас не винен . Клавдія кілька разів біжить топитися , а потім повертається , обіймає Костю й плаче . Костя зникає на березі , і я мушу шукати його по всіх дворах . Нарешті лікар каже , що треба чекати ще цілий місяць . Ми обоє такі втомлені , що нам уже все одно . Коли я збираюся їхати , вона навіть не просить мене залишитися . Ми прощаємося на вокзалі тихо й чемно і знаємо , що більше ніколи не зустрінемося . Мені легко , і мені соромно . X . Ніч біля чужого дому Улітку я закоханий у Київ . Я люблю його зелені й тихі вулиці , каштани над трамваями і човни на Дніпрі . У мені панує спокій , і я ходжу повз усі небезпечні місця без жодного болю . Андрійко для мене більше не існує . На його місці тільки легкий сум , як від руїн старого будинку . Сосницькі поїхали в село . Панас Павлович ховає Діму в далеких родичів і тікає від Варвари . Вона шукає його по всьому місту . Від Клавдії іноді приходять листи , і я чемно відповідаю на них , а потім одразу забуваю про неї . Одного вечора після концерту я бачу в натовпі білий капелюх . А з - під нього на мене дивляться великі сумні очі . Це вона , моя Біла Шапочка ! Я їду за нею в трамваї , але вона ні разу не дивиться на мене . Потім я йду за нею темною вулицею , і вона , звичайно , боїться , і від цього мені сумно . Нарешті я наздоганяю її й прошу не боятися мене . Але вона сердито каже , що в мене немає сорому , бо мене женуть , а я йду далі . Тоді в мені прокидається вперта злість , і я кажу , що на прощання вона подасть мені руку . Якщо вона цього не зробить , то я стоятиму біля її дому , поки вона не передумає . Вона мовчки дзвонить , заходить до під’їзду й навіть не дивиться на мене . Я сідаю на кам’яні сходи й закурюю . Минає година , потім друга , і гаснуть ліхтарі , а за ними гаснуть вікна . Світиться тільки одне червоне вікно на верхньому поверсі , і мені здається , що це її вікно . Нічний сторож питає , чого я тут сиджу . Я даю йому рубля й кажу , що побився об заклад . Уранці мене будить двірник із мітлою , і скоро про мене вже знає вся вулиця . Люди дивляться з вікон , покоївки шепочуться біля крамниці . А поліцейський довго думає , що зі мною робити , і йде собі геть . Я купую цукрові бублики , п’ю квас і ходжу вздовж будинку . Двічі вона проходить повз мене , холодна й горда , і навіть не дивиться в мій бік . Увечері в будинку хтось гарно співає сумну оперну арію . Я страшенно втомився , і мені вже все одно . Я хочу кликати візника і їхати додому . Але тут відчиняються двері , і до мене без капелюха виходить вона . — Довго ще це буде ? — суворо питає вона . — Ви ж користуєтеся моєю жалістю , бо я не можу дозволити , щоб ви тут упали !
Indietro Pagina 9 di 14 Pagina 9 di 14 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
