Salta il testo dell’articolo
МОЙСЕЙ . Народе мій , замучений , розбитий , Мов паралїтик той на роздорожу , Людським призирством , нїби струпом вкритий ! Твоїм будущим душу я трівожу , Від сорому , який нащадків пізних Палитиме , заснути я не можу . Не вже тобі на таблицях залїзних Записано в сусїдів бути гноєм , Тяглом у поїздах їх бистроїздних ? Не вже по вік удїлом буде твоїм Укрита злість , облудлива покірність Усякому , хто зрадою й розбоєм Тебе скував і заприсяг на вірність ? Не вже тобі лиш не судилось дїло , Щоб виявило твоїх сил безмірність ? Не вже за дармо стільки серць горіло До тебе найсьвятїйшою любовю , Тобі офіруючи душу й тїло ? За дармо край твій весь политий кровю Твоїх борцїв ? Йому вже не пишать ся У красотї , свободї і здоровю ? За дармо в слові твойому іскрять ся І сила й мягкість , дотеп і потуга І все , чим може в гору дух піднять ся ? За дармо в піснї твоїй ллєть ся туга І сьміх дзвінкий і жалощі коханя , Надїй і втїхи сьвітляная смуга ? О , нї ! Не самі сльози і зітханя Тобі судились ! Вірю в силу духа І в день воскресний твойого повстаня . О , як би хвилю вдать , що слова слуха , І слово вдать , що в хвилю ту блаженну Вздоровлює й огнем живущим буха ! О , як би пісню вдать палку , вітхненну , Що мілїони порива з собою , Окрилює , веде на путь спасенну ! Як би ! … Та нам , знесиленим журбою , Роздертим сумнївами , битим стидом , — Не нам тебе провадити до бою ! Та прийде час , і ти огнистим видом Засьяєш у народів вольних колї , Труснеш Кавказ , впережеш ся Бескидом , Покотиш Чорним Морем гомін волї , І глянеш як хозяїн домовитий По своїй хатї і по своїм полї . Прийми - ж сей спів , хоч тугою повитий , Та повний віри ; хоч гіркий , та вільний ; Твоїй будущинї задаток слїзми злитий , Твойому ґенїю мій скромний дар весїльний . Д . 20 липня 1905 . I . Сорок лїт проблукавши Мойсей По арабській пустинї , Наблизив ся з народом своїм О межу к Палестинї . Тут піски ще й червоні як ржа Голі скелї Моава , Та за ними синїє Йордан І діброви й мурава . По моавських долинах марних Ось Ізраїль кочує ; За ті голі верхи перейти Він охоти не чує . Під подертими шатрами спить Кочовисько ледаче , А воли та осли їх гризуть Осети та бодячє . Що чудовий обіцяний край , Що смараґди й сафіри Вже ось - ось за горою блистять , — З них нїхто не йме віри . Сорок лїт говорив їм пророк Так велично та гарно Про обіцяну ту вітчину , І все пусто та марно . Сорок лїт сафіровий Йордан І долина пречудна Їх манили й гонили , немов Фата - мо ́ рґана злудна . І зневірив ся люд і сказав : „ Набрехали пророки ! У пустинї нам жить і вмирать ! Чого ще ждать ? І доки ? “ І покинули ждать і бажать І десь рвать ся в простори , Слать гонцїв і самим визирать Поза ржавії гори . День за днем по моавських ярах , Поки спека діймає , У дрантивих наметах своїх Весь Ізраіль дрімає . Лиш жінки їх прядуть та печуть В грани мясо козяче , А воли та осли їх гризуть Осети та бодячє . Та дрібна дїтвора по степу Дивні іграшки зводить : То воює , мурує міста , То городи городить . І нераз напів сонні батьки Головами хитають . „ Де набрались вони тих забав ? “ — Самі в себе питають . „ Адже в нас не видали того ́ , Не чували в пустинї ! Чи пророцькі слова перейшли В кров і душу дитинї ? “ II . Лиш один з поміж сеї юрби У шатрі не дрімає І на крилах думок і журби Поза гори лїтає . Се Мойсей , позабутий пророк , Се дїдусь слабосилий , Що без роду , без стад і жінок Сам стоїть край могили . Все що мав у житю , він віддав Для одної ідеї , І горів і яснїв і страждав І трудив ся для неї . Із неволї в Міцраім свій люд Вирвав він наче буря , І на волю спровадив рабів Із тїснин передмуря .
Indietro Pagina 1 di 16 Pagina 1 di 16 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
