Salta il testo dell’articolo
ЗЕМЛЯ Тиша . Буденний сірий вокзал . Понівечені вікна та каштанові покусані двері . Навколо зморщені кущі жовтої окації . Біля буфера , що висить замісць дзвінка , похмурий сонний дядько . У відчиненім вікні вокзалу довговолоса голова телеграфіста . Осторонь , далі до семафору на степ , самотня будка , що видає старовинною камплицею . І над усім цим байдуже небо з вечірнім пругом та серед повітря золотий пил комарів . Одним словом , це була одна з тих станцій , що спить усе життя і незадоволено бубонить буфером , почувши з депеші про потяг . Тут я встав з пасажирського потягу , щоб не опинитися в руках меткого контролера . Їхав , звичайно , з копійками , з полотняною торбою , де лежало сало і хліб . Насамперед я звернувся до сторожа , чи не знає він , де тут можна попоїсти . Дядько мляво прокинувся , вийняв з кешені люльку , насипав махри , і навіть не подивився на мій бік . Довелося вирішити , що йому позакладало , й підійти до телеграфіста . Цей поставився уважніше , хоч на запитання й не відповів , але зате почав докладно розпитувати , чого я тут устав та куди їду , хто я такий … І , кінець - кінцем , скінчив свою думку про їжу так : — Не скажу . Бачте , чужому чоловікові … виду вашого я небачив , а агентові хтось гавкне , то … В цей час у кімнату ввійшов товстенькій низенький чоловік , в окулярах , ниткою звязаних на переніссі , з мідними брелками на животі , у вичищених ботинках — взагалі , начальник станції . — Що ? Хто ? — коротко , глухим басом запитав він . — Та це я ! — я дужче зліг на підлуток , щоб мене гаразд було видно . Моя загоріла кострубата голова , помнята сорочка , розстебнутий комір одігнали начальникові очі кудись на муху , що жалісливо скрипіла над чорнильницею . Через кілька хвилин начальник , перебираючи брелки на ланцюжкові , звернувся до мене . — А чого ви на станції ? — Та якщо можна , то переночую : мені — 60 верстов додому . — Ночувати ? На станції ? Тепер ? Та хто ви ? — Підчас вимову цих слів увесь спокій утік , обличчя знітилося , а голос начальників став тонкий і раз - у - раз обривався . А згодом рясні брови збіглися немов змовляючись , начальник вирішив негайно покликати агента ДПУ , що якось опинився на станції . « Звіряти документи » , промайнуло в голові , « а чи в мене з ними все гаразд ? » Я обмірковував і перелічував , що можу показати , як треба буде . А що питатимуться документів , а не чогось иншого , так цього певний я був так , як і того , як проїхав 100 верстов без квитка . Час був такий , що без документу жити було не можна , та ще до цього на моє нещастя , босяки на передодні когось ограбували тут на пероні серед білого дня . Я вийняв мою засмальцьовану студентську книжку , що була прострочена рівно на 3 місяці , розгорнув і побачив товаришів профквиток , що брав його на знижку в кооператив чи що . ( Звичайно , я забув його віддати ) . Можна було під кущі до шкаралуп закинути студентську книжку якби не цікаві очі телеграфіста та не його руки , що вже простяглися за паперами . — Партєйний ! — промовив телеграфіст з великою пошаною , тримаючи в руках профквиток . Він уже хотів мені його повернути , але за дверима почулося солідне дзенькання острогів і задоволений кашель . — Ось , ось , оце — він ! — запобігливо до агента , і разом гордовито до мене , пробасив начальник станції .
Indietro Pagina 1 di 41 Pagina 1 di 41 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
