Salta il testo dell’articolo
РОЗДОРІЖЖЯ Розповзеться , розточиться пісня надвечір'я , заллється жайворонком в далечині , підхватить струни безмежної нудьги й летить , летить … Зачепиться згуками крил за зерно , пошумить , подзвоне і знову пливе по хвилях згуків . А зелені луки піднімуть головки своїх трав , ніби слухають . Село . Далі хутір . Гордій найнявся ще з весни в хуторянського дядька . Молода жінка залишилася вдома , а він майнув на заробітки . … Зразу вечір . Він лежить у клуні , на сіні . Дрімає . Ліниво пробирається в ухо пісня з вулиці . А руки мляво болять . Він цілий день косив … Лежить , заморився од праці , закриває очі . Дівчата крикливо виводять , розтягують кінці , пересновують пісню . Різними голосами заснували вулицю , затягли калічно павутинням . Гордієві сниться , ніби він перечіпається через дівчачі голоси і немає сили вибитися з павутиння , розвести руками . Ще якесь мерещиться багно , якісь вип'ячені кінці . Потім пішло , пішло … — Чи сон , чи дим ? І Марина вплелася , моргає . Чи може то солома ? — Кляті баби — аж скрикнув Гордій . Прокинувся , потягся , виплював соломинку з рота і всміхнувся . — Кат його знає ! й присниться така нісенітниця ! Встав , одчинив двері , зазолотилася солома од місяця . Цвіркун пашить . Вечір котиться без упину . По дворі носиться запах весняних пелюстків … Все лізе в голову , мчить невперейми , як каменем бухкотить . На зустріч ішла Марина . Місяць світив і ніби об'їдав паркани , тини . Біліють босі ноги Маринині . Гордій гордо став . — А ти - ж куди ? — Не до тебе , голубчику ! Ні , — зареготалася . Ніс рівний загорілий одкинувся , а кінці губ заламалися ямками . Гордій дивиться , а серце радо б'ється , хоче кинутися ловити оті шкідливі ямки . А ямки розростаються ширяться . Схопив Марину . А вона на нього зирнула . — Е , голубчику , в тебе жінка є … — Смієшся ? Ну , ну — посварився пальцем . Увійшли в клуню . Марина сіла . — Чого ти не приходив на вулицю ? . . Бач приневолює ждати . — Видумала ! Жонатий , щоб парубки … та ти доведеш до ума . Загарячилася солома . Було в клуні напівтемно . Марина ляпнула по руках Гордія . — А ти чолов'яга нічого , їй - бо не поганий ! — А ти ? Зареготалися … Цвіркун злякався , замовк … І від цього сміху ховалася вічна нудьга , розставав біль , чи забувався . Клуня стояла за садком , далеко від току . Хутір крізь щілини оддалявся , а од поля пахло житами , весною . Їх тільки двоє : Гордій і Марина . Горобці зверху , в дірках , спросоння заб'ють крильцями , засиплять на солому пилюги . Балакає Гордій , обхопить Марину за стан , а вона крикне : зась ! і враз обвернулась , покотилась по сінові , він хотів за нею , а вона сердито крикнула : — Не смій , а то втечу ! І Гордій не рухався з місця , — « Справді втече » — думав він . Через щілину проліз промінь місяця , впав на груди , сковзнув по руках . — А що , Гордіє , як твоя жінка з ким - небудь так як ти ? Гордій загруз у соломі , голова тільки виткнулась . Він раніш про це не думав . А все - ж таки відповів . — Що ? Нічого . Він то думав не те … Щіпав сам себе за підборіддя . Другі гони проходили . Нове все . Сміх закляк , замерз . А холод , а може й сум підносив спогади . — Он , бач , Марино ! Хто знав , що ти тут будеш ? Ніхто ? А батьки твої живі ? ? Ти з Катеринославщини … А там зразу несолодко . Гордій жалівся на роки ; згадав подорож , голодних . Але на мент . Марина підскочила , як кішка . Обвила його руками , а Гордій хитро брав соломинки і починав лоскотати .
Indietro Pagina 12 di 41 Pagina 12 di 41 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
