Salta il testo dell’articolo
Сама виринула . Я її не посилав . У мене душа вже темна , хоч широко отворена як от очи мої … Я напружую свій слух , здаєть ся менї … щось соняшного пробєть ся для мене в руху окружаючого житя . Я опускаю безпомічно голову на грудь , понуряюсь у душу свою , щоби слухом сонця і сьвітла схопити , хоч я знаю , що ще нїякий слїпець сьвітла душею не спіймав , то й я його не спійму ! Сонце … Тепер я тебе кличу . Думай собі , що се не голос людський , а голос слїпця тебе кличе . Не чутно … так якось без усякої просьби … так собі якось … бо і як менї просьбу вкладати в слова , як : „ Сонячко ти моє боже , сьвяте ! “ — а потому додасть : „ я ослїп … “ Воно сьвітить усїм . Деревинї , людям . А он , десь там і калюжа буде і воно й на неї блисне . Але се давнїй звичай сонця — слїпим воно нїколи не сьвітить . Потім я потапаю в глубінь своєї душі . Вона на стілько глубока , як тепер темна . На стілько сумна , як очи мої . А я розкриваю очи свої перед вами , товариші мої . І ви мене видите — а от я вас не виджу ! Вже я вас не виджу , і доки житя і віку мого , я вас більше видїти не буду . І добре менї з тим , товариші мої , що я вас , — слухайте — нїколи , нїколи , в житю видїти не буду … Сонцю лиш мої очи нездатні , але ви , товариші мої — ви анї душі моїй , анї очам моїм правдою нїколи не сьвітили . 17 марта , 1902 . Через море . Нарис . День із самого поранку ясний . Такий ясний і соняшний , що небо звичайно в погожі днї синє - синє , відбило ся в морі чистою блакитю . І тому море синє , і сріблом мерехтить по верха , і погідне , і бутне . Хвилї його женуть одна одну до берега , грають весело і умовляють ся шумливо що разу і що дня гнати так весело . Дві білі меви сидять на березї і перечать ся . Більша й менша . — Я мушу перелетїти море ! — каже більша , т . є . він . — Мушу перелетїти конче ! Менї треба усїсти на високій скалї на другім березї моря . Кажуть — відти такий вид , якого ми тут на морі не маємо . І кажуть , хто раз там залетить , звідти нїколи більше не може вертати . Значить , треба рішити ся на все : або тут , або там . А я хочу туди ! — І я хочу туди ! — каже менша мева . — Нї , — каже , — ти лиши ся тут ! Вона наїжила пірця з гнїву , образилась . — Я також хочу летїти з тобою через море і сїсти на ту скалу , що й ти ! Я мева , як і ти ! — Та що з того , що мева ? І більшу меву взяла лютість , і вона збила сердито крильцями . — Нещасна , — каже , — глянь лише на свої крила ! Де ти годна перелетїти отсе страшне море ! Чи думаєш , що воно буде все таке погідне , як тепер ? Чи думаєш , що сонце буде все так сяти , як тепер , і полет через море , то так як твоя гра понад море , що доти лїтаєш , доки схочеш , а потім назад ? Нї ! Коли рішиш ся раз перелетїти його , то знай — повороту більше нема ! І знай , що хвиля заглядати - меш смерти в очи ! Я з тобою не хочу компанїю тримати ! Загинеш як раз по серединї лету , і що тобі з того за хосен ? Шукай собі иньшого товариша , а я полечу сам ! Бувай здорова !
Indietro Pagina 53 di 69 Pagina 53 di 69 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
