Salta il testo dell’articolo
Шум … стогін … пекло якесь під почорнїлим небом . А над усїм тим — меви . Одна одної не бачить , не чує . Одна з одною не стрічаєть ся . Їх обох роздїлює простір , а під обома горе . Більша — з натугою всїх сил протинає воздух , лише на силу вдержуєть ся в висотї . Ся буря ще більше як страшна . Такої бурі вона ще не переживала . Вона лише тепер пересьвідчуєть ся , що се таки правдива морська буря . Однак що стало ся з тою нещасливою , що з нею ? Потонула … — Де ти ? — кликнула жалісно . — Тонеш ? Чи вже потонула ? … І вийде , що я винен твойому горю ! А я - ж виразно казав : — Я там не товариш твій , а сам собі до скали лечу ! І слухає — відповіди нема . — Де ти ? — кликнув у - друге . Знов нїякої відповіди … В долинї кипіло море , переливались води , там розносилась піна , клублячись дикою гривою по кождій хвилї ; однак здавалось , як раз поміж божевільними хвилями саме зпосеред пекла добувались крапельки згука : — Я тут ! — Низько понад морем ? Бо я геть у висотї , далеко від того пекла ! — Нї , я над глубиною . Я пізнаю пекло . На крилах моїх уже смертельний піт і я може й зараз загину . Вже я не лечу власною силою , мене вже сам вихор несе ! Перша . — А що я казав ? … Тепер я не винен ! Я не товариш твій , я сам собі до скали лечу ! — Нї , нї , — кличе вона , — я не товаришка твоя , сама через пекло лечу ! Потім уже більше нїчого … Вгинала дика буря слабі крила і грала ся з їх силою . Раз підкидала високо над глубиною , раз низько несла над піною . Врештї втихомирила ся і кинула свою дику гру . Долетїла сильна мева до своєї скали . Сїла на вершинї і видить : отся скала , що вона до неї долетїла , се скала смерти … І зівяли нараз сильні крильця , сама смертельно здрігнула ся … Кілька хвиль пізнїйше , як і слїд слабшим , надлетїла слабша . Як раз коли сильний конав … — Добре , що пролетїла єси води , — каже він , — бо вже сам по сїм боцї не згину ! — Добре , що не лишилась я там , — каже вона , — сама по тамтім боцї не згину ! — Але розумій , — каже він їй , — що хоч я не товариш твій , та в смерть я тебе не беру ! — Нї , нї , — каже вона , — я не товаришка твоя , і в смерть уже сама полину ! 19 марта , 1902 . „ За готар “ . ( Нарис із сїльського житя ) . Зима . Старенький пан - отець села Д . повільним , утомленим кроком і з натугою прямував сїльською дорогою під лїс . Дорога трудна : снїгом завіяна . Він остатними днями падав і падав , неначе сипаний невидимою рукою , і наріс високою білою верствою . Куди не глянути — царство його . За дрібними сїльськими хатами знимались білі могили , наметені вітром , і ночами блестїли проти місяця холодним кришталевим блиском . Мороз тиснув і пік , і хиба що хто мусїв — виходив із хати . А старенький пан - отець мусїв . Двоє ґаздів , оден молодий , а другий старий , вступили до його хати і поставили питаня : „ Що з чужим робити , що не знати звідки навіяв ся , убогий подорожний якийсь , і лежить на - пів мертвий на лїсовій дорозї недалеко хати чорної Магдалени ? … Слабість збила його з ніг , бо видко , що розболїлий , повалив ся серед пустої дороги ; як раз за селом , під лїсом .
Indietro Pagina 55 di 69 Pagina 55 di 69 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
