Salta il testo dell’articolo
— Я вам кажу , люде , що отсе з Магдаленою щось є , сказав він . Я її не від сьогодня знаю , а з малку знаю . Я вам кажу , вона крівавить ся за гріхи . І не думайте , що за свої гріхи . Анї не гадайте , що за гріхи тата або мами . Нї . Так як воно в неї показуєть ся , то воно волічеть ся вже від віків давних , яких анї ми , анї вона не памятає . За гріхи других . Тай знайте : вона вже з малку воліче той тягар . А з малку тому , що від мами перебрала . Мама не була тутейша , і як куря , таке мале покинула . Слухачі зітхнули не промовивши нї слова . — І все так виходить — толкував білоголовий далї , що в неї все інакше , як у других . А дивіть ! Навіть десь хату поставила під лїсом , окремо від людей , як би до нашого гурту не належала . Сама на готари . А чоловікови бідному , що за нею взяв ся , — а він добрий чоловік і розумний , — знаєте , що на старість із руками й ногами зайшло . Покривило . Тай навіть — дивіть — таке , як отся біда з чужим , їй у пайку припало . — Як раз коло її хати мусїв він звалити ся . Як раз вона мусїла з хати вийти і його подибати . Акурат — вона : мусїла вона його в хату дістати … — Най Господь боронить ! Знов мовчанка . Сим разом побожна … покірна , боязнею переповнена , мовчанка . — Але чим вона тепер похорон справить , дїду ? — спитала знайома вже жінка , — коли все що було в її хатї , як кажуть : за „ чужим “ пішло ? — Пан - отець даром не сховають ! — Продасть корівку ! — відповів білоголовий . — На що корівку продавати , коли вона й без грошей удасть ! — обізвав ся оден чоловік , що доси цїлком мовчки заховував ся . — Та як уже без грошей ? — Та так . Відробить . Люде зкинуть ся … пан - отець почекає … а прийде весна — вона відробить . Їй не першина дитину ховати , не бійте ся ! Жінка окинула його недобрим поглядом … — Не добре угадали ви се , бадїко , що так кажете ! — відповіла вона . — Вже по тій дитинї Магдалена не стане по полях сапати ! Вже коли була в неї сила і міць , то була , — але по чотирнацятій вже скінчила ся . Дитиною жила і дихала вона , — а тепер уже все скінчилось … — Якось поховають покійне , не журіть ся ! — відказав чоловік із легким глумом . Хоч у неї хата по вмерцї як „ вулий “ порожня , а дитину якось поховають … Вітер зірвав ся з пустої толоки диким рухом і заграв широкою струєю . Куди б не простягалась рівнина … гонив він шаленим летом до неї і все одно розносив : „ За готар ! … „ За готар ! “ … Чернівцї , в серпни 1902 р . Мої лїлїї . Поезії в прозї . Пустинї дайте менї . Далекої , широкої пустинї з пекучим сонцем … без гуку і житя — нехай я плачу . Там я не стріну нїчиїх очей . Нї очей матери з віщим серцем … нї батькових , готових усе до бою за щастє дитини своєї … нї очей брутальної , буденної , цїкавої юрби — нїкого не стріну . Зарию облича в запеклу землю , і буду її осьвіжувати своїми слезами , доки стануть і затоплять жаль мій смертельний і мене . А сонце буде їх усе пити й пити … жадібне сонце болю … * * * Довіря ? Се маленька дитина зі щирими , невинними очима , що набравши думок і почувань у подолок , біжить до того , хто кличе її до себе . Не гамує слів своїх . Сьмієть ся і плаче просто — воно иншого не знає ; се властивість його істновання , краса його цїла і богацтво ! І жде .
Indietro Pagina 62 di 69 Pagina 62 di 69 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
