Salta il testo dell’articolo
Великі очи його з вірою … не прочуваючи горя , дивлять ся просто в лице того , хто його кличе . Жадібно жде . Не знає чого . Може щастя якого . Або чого иншого , такого гарного і сьвятого , як його душа , переповнена правдивими перлами … Але нї . Ось здіймаєть ся сильна рука розчарованя і падає тяжким каменем на ясну головку його … його , що не знало иншого почутя , як прямости і правди і віри в почування свої соняшні . * * * Є трояка любов . Та , що годуєть ся ласощами , що годуєть ся поцїлунками , і та , що поважна , як смерть , годує сама себе і других . Вона годує себе і слезами , і горем , і сумом і самітністю , а поза гробом золотою тїнею памяти — споминами про її сьвяту , несмертельну силу . * * * Самітність — убога ? Хто се докаже ? А от послухайте , яка хмара слїз здіймаєть ся з неї і гуляє ! а рук білих , мармурових яка безлїч , що перетинає її простір у судорогах болю , а мрій роздертих серпанки , що колишуть ся туди і назад , туди і назад , а думок рої , що напливають у неї брутальною силою , оббиваючи себе немилосерно , щоб кудись добігти борше і борше … Куди ? Господи великий — куди ? * * * Слухайте . Зачинїть двері , збийтесь у гурток , запріть у собі віддих і слухайте . Серна біжить лїсом . Зеленим , веселим , буйним , роскішним лїсом і шукає чогось . Біжить . Квітки під ногами ломить , угинає . Шелестить листє дерев , шепче щось . Колишеть ся ледви помітно поважне галузє старої лїсної деревини . Аж ось вона стала . Чи вже добігла ? Не знає . Думає , що добігла . В ріжні боки нею кидало . Високими , свавільними скоками гнала в перед , а тепер зупинила ся . Її очи відкрили ся широко . Жде так непорушно , аж тремтить . Що се ? Набій пішов лїсом . Нечутно починає щось ломити ся , щось валити ся , і все на неї , все на неї . Її широко відкриті очи побачили від разу — чого не бачили доси … а її уха почули — чого не чули доси . Тихий лїс заповнив ся таким — чого не знала доси , а з неї самої побігла кров . Тому мусїла зеленим лїсом гнати . Слухайте . Думи старика . I . Дїтоньки ! Ви на мене не вважаєте , а я вас заєдно бачу . Я остав ся межи вами , як одинокий дуб старезний у молодіму лїску , і бачу всї його вершки , бачу рухи його в бурі , і тонкі зворушеня в погідних хвилях . Кажу : подвійно бачу вас . — Що перед вами дїєть ся , що з вами дїєть ся , ба , і що позад вас дїєть ся . Я прикований до крісла довголїтною недугою , і одинокою моєю чинністю є , бачити вас , думати про вас . Про вашу минувшину , теперішність і будуччину . Глядїти на розвій ваш , і на наслїдки вашого розвою . Ви , сїм синів моїх , — ( біблїйне число ) і доньки три — що давно увійшли в житє — саме тепер у посерединї житя . Але сїмох із вас я пережив . Тут пережив . Та там , де ми раз усї стрінемо ся , я вас завсїди маю . Тому коли говорю до вас , я маю вас усїх на думцї . Дїтоньки ! Ви на мене не вважаєте , а я вас заєдно бачу . Правда , від недавна лиш одними своїми очима , але ще до недавна і очима матері вашої . У двійцї робили ми спостереженя свої над вами і вашим розвоєм , і радувались і ридали над вами .
Indietro Pagina 63 di 69 Pagina 63 di 69 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
