Salta il testo dell’articolo
РОЖІ . У склянцї , тонко різаній , прозорій , наповненій аж по сам край сьвіжою водою , стояли вони … Темночервона , окружена листками , що недбало звисали , горіла пурпурою . Розцвила ся роскішно , упоювала ся сама собою , принаджувала до себе і ждала неспокійно . Зараз коло неї , мов під охороною маленьких , трохи потвердих , темнозелених листків , тулила ся блїдорожева рожа , що тілько на половину розцвила ся . Вона ще перед кількома хвилями була пупінком , а тепер немов від одного сильного віддиху ранного повітря розцвила ся і виглядала так , якби сама з себе стала такою пишною , коли тимчасом вона все ще була пупінком . Вона була повна поетичного прочутя рожа , до якої усьміхаєть ся полудень зі своїми ріжнобарвними метеликами … Крайні листки її були напоєні темнорожевою краскою , але середущі тілько якби почервонїли ся від рожевого подиху . Нїжна і запашна і несказано непорочна , сперла ся вона на темночервону рожу , притулила ся і несьвідомо допоминала ся , аби її взяти в обійми . Коло них стояла біла . Обтулена сьвіжими зеленими листками вона тонула в собі , а проте чула , що жиє . Ледви прочуваючи своє барвне окруженє , сияла невинностю і чистотою і пахла так чудово , що зелені листки здержали свій віддих і в нестямі пили її солодощі … Коло сеї рожі і центіфолїї заховав ся один - однїсенький матово - жовтий пупінок . Чи так виглядали пупінки ? — — Та рожа звисала геть поза край склянки . І великі майже блискучі листки хилили ся довкола неї нїжно та намагали ся як найблизше притулити ся до неї . Але вона , тяжко засумована та прибита незаспокоєною тугою , і поглядом на них не кинула . Все дивила ся в низ , схиливши головку , як би лякала ся з якого боку несподїваного блиску або щоб який упертий промінь сонця не заглянув в її зачинену душу , чого вона нїколи в сьвіті не стерпіла би . Її великі листки з краю скрутили ся , незамітно потемнїли і перед часом зівяли … Коло неї дві грубошиї дикі рожі з яснозеленими листками . Стіл , що на нїм склянка стоїть , із білого мармору . Тло — брунатно - золоте . Тут же і прислонена засьвічена лямпа . Повітрє — парне . Чи вони дрімали ? Ледви . Виглядали так , якби радше ждали чогось нового , чогось казочного … — — Напротив стола навстяж відчинене високе , вузке ґотицьке вікно , за ним тонуть у темряві велити - дерева , а над ними простерло ся небо , покрите грізними хмарами , з заслоненим до половини місяцем — так за вікном . Поміж деревами тихий шум . Спершу нїжний і лагідний , але потім щораз сильнїйший , далї переходить у потаємний пристрасний шепіт — і в кінци сьвіжий жвавий легіт впадає вікном . Летить просто туди , де стоять рожі , доторкає ся всїх сьміло , немов цїлує їх , так що груба поломінь лямпи з переполоху палахкотить і тремтить … Потім знов настає тиша . Майже чутно впали листки темночервоної рожі на білу плиту мармурову . Спершу один листок , потім три , чотири , далї ще більше , нарештї майже всї . — — З їх упадку тиша , що довкола панувала і все у себе приймала , зложила казку про долю рож … АКОРДИ . Геть далеко і високо , де ясні зорі , там мабуть є щастє моє . Звідси туга у мене , що менї її Бог поклав у серце , а нїхто не міг утихомирити . Жду ангела смерти . Я чую його ось тут і тут … як він іде … то тут з'явить ся то там … небавом почую , як він перейде попри мої двері … А зорі з неба так привітно усьміхають ся до мене ! Там певно є щастє моє . * * * У лїс зайшла я . Так тихо довкола . Тут тиша і холод — такі великі , що аж менї лячно . Теплими словами хочу оживити його і себе і кажу ті слова .
Indietro Pagina 25 di 69 Pagina 25 di 69 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
