Salta il testo dell’articolo
Луна не йде . Так тихо й пусто , як перше … так мертво у буйній зеленї , що жаль находить на мене . Ще раз кличу голосно з повної груди найгорячійше слово , яке є на сьвітї … і невже ? по довгій хвилї йде луна , крок за кроком , якби з холодної пропасти добував ся веселий подорожний : „ Люблю тебе ! “ — пішла лїсом — і жила ще довго в памяти всїх цьвітів , хоч сама давно загинула … * * * Кождий чоловік раз у житю зупиняє ся і не знає , куди завернутись . Я свою дорогу знаю . То самота . Вона впялила свої грізні , холодні очи в мене і моргає до мене . Я йду . Я тобі буду служити , ти велика безсердешна самото , і піснї свої покладу у ніг твоїх . Усьміхни ся тодї ! Він такий пожаданий … такий добрий … оттакий солодкий усьміх для втомленого серця , що даремно благало про нього людей … * * * Від мене до тебе — стелить ся ясна дорога . Як срібна стяжка . Нею легеньким кроком ідуть лелїї мого серця . Остатні лелїї моєї молодости . Опустивши зажурені головки , вони оглядають ся і пращають ся : „ Ми вже нїколи не повернемо , горде житє ! … ми вже не повернемо … ми остатнї … дай хоч днї прожити … “ І тихо ступають тихою дорогою до тебе , щоб там зівянути … ПОЕТИ . ФАНТАЗІЯ . Була в мене колись поранкова душа . Се значить стілько , що щастє , соняшне промінє , весна … Се є суть усего сильного і добірного , що чоловік має в собі , чим може з усьміхом дивити ся на житє і легко переносити його важні пригоди . За се мав я дякувати поетам . Вони так вимоделювали мене , що в кождій хвилинї я був вразливий на штуку і красоту . А се велике добро , правда ? Коли чоловік отворить очи і все може прочитати ! Починаючи від рожі , що хитаєть ся в огородї , а кінчачи тим , що тягне ся геть - геть у соняшному сьвітлї і зветь ся далечінь і тягне кудись нашу тугу за собою ! Нема понад поетів і артистів ! Чи як то говорила моя поранкова душа ? „ Бог сам — говорила вона — не міг займати ся поезією і для того сотворив поетів “ . А поезія — се мати всякої величі , всякої краси . А ще коли вишлеш свою душу в тиху вандрівку і вона порівнює „ тут “ і „ там “ , і бере з собою все що найкраще … Поети і артисти виховують поранкові душі ! І моя поранкова душа над усе любила поетів і артистів ; жерцїв красоти , співаків любови , богів землї . Над усе величала моя поранкова душа поетів … Нехай жиють поети , творцї поранкових душ ! * * * У мене душ гурток чималий … Сама добірна публїка , яку я спрошую до своєї хати і оберігаю старанно . В хатї , до якої весь день із усьміхом заглядає сонце , позолочуючи все , що є в нїй , цїлуючи і буйністю надихаючи добірні квітки і вимітаючи своїм промінєм із кутів усїх кобольдів понурости , що наводять слабість на душу … Добірна публїка , якій однаково сьвяті величні дїла , делїкатні рухи і високо культурні обичаї . А також суть інтелїґенції . Все те для них не фаталашки , не хвилева оздоба , а ґрунт і основа , на якій будує ся чисте , сьвяте житло , повне радощів і щастя . І заперте грубими дубовими дверми — для захисту від поганих звуків і плоских лобів юрби . Се поети і артисти у мене , гарна порода людей . Я сказав би : найкраща . Бо хиба - ж є ще краща порода ? О , тодї я відчинив би тій ще кращій породї настїж двері своєї хати і вступив би її і вистелив би поміст коштовними килимами , щоб їм було мягко ходити … як і слїд для найкращої породи людей .
Indietro Pagina 26 di 69 Pagina 26 di 69 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
