Salta il testo dell’articolo
Я догадував ся , що він говорив до неї і чого просив , і я затаїв у собі дух , щоб видерти у захланної тиші те , що мало стати ся . Вона в кінцї прихилила ся до його просьби , бо кохала його . Велике коханє все прихиляє ся … Вона сїла на постелї і озирнула ся . Здивовано і трівожно , так трівожно , як я ще нїколи не бачив її … — Чи тут нема нїкого ? Зовсїм нїкого ? — Нїкого . Тілько цьвіти . Але цьвіти не чують нїчого , вміють тілько цвисти і дихати пахощами … Тодї вона закрила своє лице , на якім розітлїв ся весь сором її істоти і прошептала : — В моїм краю … Він урочисто повторив її слова : — В моїм краю … — . . . поети . . . — . . . поети . . . — . . . се жебраки ! — . . . се жебраки ! * * * Потім вона відлетїла , моя поранкова душа . Відлетїла , як день перед нічю . І лишила — жебрака … НА ПОЛЯХ . НАРИС . Так вчасно настала весна і так лагідно ! З теплим вітром , соняшним промінєм і блискучим дощем , що ледви можна було замітити , як снїг зійшов із землї і вона остала ся без покривала . І з тим було їй добре . У своїй чорній наготї простерла ся вона на сонци широко - далеко , і купала ся в запашних вогких віддихах весни . Місцями , де на нїй назбирала ся вода , покривала ся легкою імлою , а там , де спочивала в нїй озимина , прибрала ся в пишну , веселу зелень . Під склепінєм недоглядно співали жайворонки . Лише здавлено і немов перли гуляли трілєри в висотї , і перлами котили ся в низ … — Так зараня і лагідно , як сего року , наставала весна лиш тодї , як ми дістали нашого Василя , — обізвала ся мужичка Марійка до свого чоловіка , що лежав близько хати , грів ся на сонци і пас свої два пишні молоді воли — нї , не пас , а пускав їх лише , щоби нюхали траву , бо - ж вона була ще за нїжна і мохната , щоб їх грубі писки могли її скубати . — Та так . Тодї , як ми ще не мали нїчого , а тепер , коли нам Бог допоміг до землї , ми мусимо його тратити ! Вона не відповіла нїчого ; зітхнула і пряла дальше . І між тим тодї і тим тепер лежала лише праця . Від сїрого ранку до пізної ночи — праця . Завсїди була вона тут і ждала . Похмура і невмолима пожирала все . Час , думку , забаву , силу , здоровлє , молодість , навіть і ту одробину охоти до житя , коли та хотїла в неспостережених хвилях переломити сїрий одностайний тон і позолотити істнованє . Завсїди була ненаситна і невдоволена ; ледви лишила чоловікови кілька крапель крови в жилах і семий день у тижни , в якім ішло ся з ранку до Бога , а по обідї в поле … В поле ! … По двацятьох майже роках доробили ся вони кількох морґів поля . Журбою і мозолою пересякла кожда грудка , але й любовю . Тою жадною , заляканою любовю , яку відчуває кождий мужик для своєї землї . Про неї говорило ся як про живу істоту . Хто її кормив — того кормила й вона . Хто її не занедбував — того не занедбувала й вона . Нїхто не розумів її лїпше , як мужик , — і тому дав Бог мужиків , як сотворив землю . Доки буде земля , будуть і мужики … Мали і двох дорослих синів .
Indietro Pagina 29 di 69 Pagina 29 di 69 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
