Salta il testo dell’articolo
Старі провели його далеко , аж на конець села , а Марійка понесла за ним іще для його жінки гарний барвний коверець , що сама його виробила і хотїла ним на весїлю Василя застелити лаву , найкрасший кусень зі скринї . Потім вернули ся обоє до дому . Було се одної слітної , зимної днини в жовтни , як Василь покинув своїх батьків і землю . Нїчого не помогло , хоч і волів продали , хоч і сам Бенямін орудував грішми … В день перед тим чорні ворони окружували без настанку соломою криту хатину , мов би там лежав труп і ждав на них довго … Потім настала осїнь . Закутана у мраку , з супроводом зимних вітрів , із сумними сїрими вечерами , з хлипанєм безнастанних дощів … Тихо і пусто було всюди , але не спокійно . Було щось , що мучило … гризло … щось , що себе під'їдаючи , ширилось без відпочинку і спокою . Се була туга . За молодою , здоровою , жвавою силою , що потягла ся кудись , лишаючи все ще слїди по собі , тут і там , мов лїто . Стайня стояла пусткою . Красні звірята , з великими лагідними очима і сильним теплим віддихом лишили порожнечу , що болїла господарів безнастанно і не загибала . Все те , чого було треба і чого ще завсїди не було — зростало , кидало ся в очи , збільшало ся , байдуже і тривке , і заповідало якесь безконечне істнованє … Земля лежала сумна . Щось сильне , здорове , не могла вона сотворити без молодої сили . Мусїла ждати . І з самого початку , від першої хвилини його відходу , — все ждало … Крізь понуру масу мрак , в яку уткала ся гризуча туга , що укладала ся щораз тяжше на все і ширила ся тяжкими филями так далеко , як око сягало , спонукуючи , що всї барви блїдли , пробивав ся один голос . Незамічений він співав в - одно : Сьвітла ! Сьвітла ! … Чернівцї , 4 цьвітня , 1898 . ПІД ГОЛИМ НЕБОМ . НАРИС . Глубока зима . Небо закуталось в однобарвну сїрину ; нефоремні снїгові хмари збились під него , і злившись із ним , творили сумну копулу над широкою білою рівниною піль . Неначе з неба висипалась , так снувала ся нечувана маса чорних кавок довгими рядами по білих межах , і величаючись рухливо , радилась над чимсь поважно . По годинї роздїлились на три табори , знялись один по другім журливо в гору і поплили чорним хрестом поважно в далечінь . Летїли звільна ритмічними рухами чим раз висше , звертали ся кілька разів назад . Кружали сумовито , жалїючи над полем , пустили ся лагідно в сторону міста , що далеко від піль визирало з мраки на згірю стрункими вежами , — завернули знов назад і заникли , мов розплились здрібнїлими точками в мрачній далечинї . Біла рівнина лишила ся пуста . Безмежна , широка як степ , прибралась у грубу верству снїгу і глядїла тупо в сїру , небесну копулу . Нею далеко вила ся дорога і губилась чим раз далї в білости . Око так і вяло від посрібленої поверхнї . В гладку рівнину прямували одні малі сани . Глубоку тишину , що стелилась над широким тим мертвим морем , перебивали напрямком дороги голоси дрібних , дитячо звенячих дзвінків і мов кропили її тоненькими , одностайними крапельками звуків . Малі сани тягнула рудава конина .
Indietro Pagina 33 di 69 Pagina 33 di 69 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
