Salta il testo dell’articolo
Несамовита сила вступила в неї і вона утїкала . Гнала протяжними скоками ; заднїм тропом майже прилягала до землї з остраху , а переднїм порола снїг . Дзвінки не опускали її . Товклись пискливо докола її шиї і благали розпучливо не зупиняти ся анї на хвилину нїде . А коли ставала , аби набрати сил , її грудь , здалось , туй - туй розсадить ся і дзвінки лякливо вмовкали , мов ховали ся раптом у снїг . Тодї ставало їй іще гірше і вона знов утїкала без тямки . За нею росла на санках чорна купа . Білі серпанки снїгу супроводили її з обох сторін . Тулили ся до неї , міняючись один по другім , а нарештї осїлись на нїй нечутно і вкрили її своїм нїжним біливом цїлковито . Зпід него визирав лише якийсь чорний вершок і став ся ненастанним пострахом для рудої … Над ранком бій устав . Запанувала тупа тишина . Широкі снїжні крила хмар прилягли білим сріблом до землї і не знимали ся з неї більше . Вихор згубив ся . Небо прибирало ся в сїру барву і тонуло в жалібній задумі . Слабим , знївеченим кроком і з ледви чутним , дрожачим звуком дзвінків приволокла ся конина до дому . Станула саме перед дверми … Собака рвала ся . Вже здалека почула їх і витала диким , несамовитим скавулїнєм . Тепер тягла до землї і волокла ся до них покірно , на скілько їй се позваляв мотузок . Скавулїла і вила , а очи іскрили ся предивним сьвітлом . Піднимала голову і оповідала . Ждала два дни , не їла , не бачила живої душі . Оті двері онтам не відчинялись , як зачинились за ними … а тепер … а тепер … Гавкала неспокійно , болїзним , роздразняючим голосом , то знов шалїла простягаючи лапи до руденької . „ Щож ? Щож ? “ Тая стріпала ся з цїлої сили і поволокла ся з тягаром до стога . Дзвінки зісунули ся з неї , упали до землї , а звуки розбігли ся з поспіхом на всї сторони і згубили ся . Ніч . Глубоке , безкрає небо погідне і оживлене . Зьвізди миготять , дрожать , грають сьвітлом своїм , а де - не - де перелїтають луковатим полетом і міняють місця на небі . Між ними спокійно стоїть місяць . Ясне , маґічне його сьвітло розиливаєть ся лагідно докола него . Біла , пуста рівнина заллята ним мов сріблом , а високі , тонкі стовпи , що біжуть правильно по нїй тут і там і далї , кидають на неї пасма струнких тїний і мов вяжуть ся руками з собою , аби не згубитись у одностайній пустинї . Довгий дубовий лїс , прибраний в іней , творив краєм рівнини кришталевий мур . Його вершки прозорі у сьвітлї , майже розпливають ся в нїм . Около півночи станув у закаменїлій недвижимости і побілїв цїлковито . Бачив : в поблизькости хатини пересунулась тайком мрака , мов срібна , ледви замітна тканина , приняла чудно сформовану постать і перетяглась нечутно кришталевим верхом у пусту осьвітлену рівнину … Місяць пронизав її своїм лагідним сяєвом , а відтак заховав ся на хвилину за хмару , заглянувши в її фосфоричні , безсмертні очи … Вона щезла … Струя звучної , спокійної гри летить живо рівною ниткою далеко білою рівниною , невтомно , без перерви , мов у вічність . Де урветь ся ? Їй байдуже . Страху перед нїчим не знає . Чернівцї , 25 марта , 1900 . Там звізди пробивались .
Indietro Pagina 40 di 69 Pagina 40 di 69 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
