Salta il testo dell’articolo
I . Гість у хаті Чупруна Це було давно , восени , в одному селі на Полтавщині . Михайло Чупрун , козак і господар , поїхав у Крим по сіль , а вдома лишилася його молода жінка Тетяна . Минав уже третій місяць , а чоловіка все не було . Тетяна жила сама в чистій білій хаті . Удень вона працювала , а ввечері до неї приходили дівчата прясти , бо разом було веселіше . Але останнім часом до хати Чупруна ходив ще один гість . Це був панич Финтик , Каленик Кононович . Він народився в цьому селі , у простій родині . Мати віддала його вчитися до дяка , потім він писав папери у волості , а тепер служив писарем у місті . Він мав модний одяг , якусь медаль на грудях і дуже високу думку про себе . Финтик приїхав додому на два місяці , до старої матері , але вдома він майже не сидів . Уже три тижні він щодня ходив до Тетяни . Того вечора вони сиділи за столом , і на столі стояла пляшка меду і склянка . Финтик сів дуже близько і хотів узяти Тетяну за руку . — Ви , паничу , не пустуйте , а сидіть смирно , — сказала Тетяна . — А що я роблю , люба Тетяно ? — здивувався Финтик . — Я , то єсть , нічого поганого не роблю . Він завжди говорив дивно : половину слів по - нашому , половину по - міському , і через кожне слово казав « то єсть » . — Говорити можете що хочете , а рукам волі не давайте , — відповіла Тетяна . — Ах , Тетяно ! — зітхнув панич і приклав руку до серця . — Скільки разів я казав тобі про свою гарячу любов ! Я ходжу сюди щодня , щоб дивитися на твоє лице і слухати твій голос . — Я вам не бороню ходити і дивитися , — сказала Тетяна . — Можете розмовляти , можете жартувати , а цілуватися , вибачайте , це вже не жарти . Знаєте що ? Краще заспівайте . Финтик закашляв . — Сьогодні , то єсть , голосу в мене нема . Учора я був у гостях , вийшов надвір , і вітер застудив мені горло . — Не ламайтеся , — засміялася Тетяна . — Випийте меду , і горло прочиститься . Панич налив , випив і задумався , яку ж пісню заспівати . — Співайте , яку вмієте . Ви ж у місті для панночок співаєте ! Финтик підвівся , поправив комір і заспівав свою пісню , яку він сам склав . Це була пісня про любов , але писар бачив світ тільки зі свого столу . Він співав , що кохана для нього як протокол , як папір з гербом , як лебедине перо і кришталевий каламар . « Скажи одне слово , і я твій секретар ! » — закінчив він . Під час пісні він махав руками і страшно витріщав очі . — Дивна пісня ! — сказала Тетяна . — І ви самі дивний , коли співаєте , мені аж сумно стало . — Це дуже ніжна пісня , — образився Финтик . — Тут любов , то єсть , з усіма запаленнями серця . — Хай їй цур , тому запаленню ! Заспівайте щось просте , і не махайте при цьому руками . — Тоді заспіваймо разом , — сказав панич . — Я буду співати низько , а ти високо . Він назвав багато міських пісень , але Тетяна жодної з них не знала . — А ви знаєте « Ой , не відтіль вітер віє » ? — спитала вона . — Трохи знаю . — То заспіваймо , тільки не поспішайте . І вони заспівали . Тетяна мала гарний голос , і пісня полетіла по хаті : « Ой , не відтіль вітер віє , відкіль мені треба ; Виглядаю миленького спід чужого неба » . Це була пісня жінки , яка чекає коханого з далекої дороги . Тетяна співала і думала про свого Михайла .
Indietro Pagina 1 di 9 Pagina 1 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
