Salta il testo dell’articolo
II . Панич і його мати Коли пісня скінчилася , Тетяна встала з - за столу . — Час уже й вечеряти . Я приготувала вечерю за ті гроші , що ви вчора дали . А потім ідіть додому , бо скоро прийдуть дівчата , і негарно буде , якщо вони вас тут побачать . — Дозволь мені лишитися на вечорниці ! — попросив Финтик . — Ні , цього не можна , бо люди й так бог зна що говорять . Ви знаєте , що я заміжня жінка . — То що ? Хіба заміжній не можна любити ? — Звісно , не можна ! — сердито сказала Тетяна . — Ви , вчені та письменні , добре знаєте , що гріх , а що сором , а самі тільки й думаєте , як підвести людину до гріха . Я знаю , чого ви хочете , тільки не на ту натрапили . Я люблю свого чоловіка . Вона помовчала , а потім додала : — Я поважаю вашу матір , тому й терплю вас . Але я дивуюся : ви приїхали додому до матері , а вдома ніколи не сидите . — Мені нудно з матінкою , — скривився Финтик . — Вона така проста ! Рано обідає , рано лягає спати і рано встає . А найгірше , що вона одягається по - старому , в очіпок , намітку і плахту , як у селі сто років тому . — І вам не соромно так говорити про рідну матір ? — Хай би хоч одяглася по - міському заради такого сина , як я . Подивись , який я гарний ! Якби мої друзі з міста побачили мене з цією бабою , я згорів би від сорому . Тетяна стиснула губи . — Гріх вам бути таким сином . Яка б мати не була , а вона мати . Вона жінка добра і розумна , і люди її шанують . Ви думаєте , що ви кращий за неї , бо вмієте писати і носите медаль ? А хто вас вигодував і віддав учитися ? Без неї ви , може , пасли б тепер свиней . — Пусте ! — махнув рукою панич . — Я гарна гілка від простого кореня . Йосиф у Єгипті став другом царя , і старий батько мусив йому вклонитися . — Ви себе рівняєте з Йосифом ? — засміялася Тетяна . — Далеко куцому до зайця ! Наш піп каже , що Йосиф був щасливий саме тому , що шанував свого батька . А такий син , як ви , дістане від бога кару , а від людей прокляття . — Треба жити , то єсть , за модою , — сказав Финтик . — Тільки не з батьками . Хто не шанує рідних , тому ні в чому не можна вірити , і такий чоловік між людьми як паршива вівця в отарі . III . Москаль на порозі Раптом двері широко відчинилися , і в хату зайшов солдат з рушницею , з сумкою і з тесаком при боці . Він був трохи напідпитку . — Здоров , хазяїне ! — закричав він . — Я твій постоялець . Давай мені куток , на вечерю курку , і ще . . . лавреники є ? Він хотів сказати « вареники » , але сказав по - своєму : « лавреники » . У ті часи солдатів царської армії ставили на квартиру в селянські хати . Таких солдатів у селі звали москалями , хоч би звідки вони були родом . Москаль на квартирі завжди був клопотом , бо його треба було годувати , а він ще й кричав на всіх . — Хазяїна нема вдома , — тихо сказала Тетяна . — Все одно . А це хто з тобою ? — Це . . . це мій родич , — сказала Тетяна і почервоніла . « Бреше баба » , — подумав солдат . — Еге ж , я її родич , — пробелькотів Финтик . — А вам , то єсть , яке до того діло ?
Indietro Pagina 2 di 9 Pagina 2 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
