Salta il testo dell’articolo
I . Олеся Це було давно , тоді , коли на Україну часто нападали турки й татари , а українські гетьмани ходили з козаками воювати проти них . На Волині тоді було невелике село , і навколо нього росли густі ліси . У селі жили прості люди , хлібороби , які добре працювали і могли б жити непогано . Але часто приходили татари : вони грабували села , палили хати , а молодих людей забирали в неволю і продавали туркам на тяжку роботу . Іноді татари гнали з України тисячі людей . Це село вже раз бачило таке лихо , але воно ховалося в лісах , і знайти його було нелегко . Край села стояла маленька хата , а біля неї ріс густий садок , де стояли вулики і весело гули бджоли . У цій хаті жив старий дід Данило . Колись він був козаком , довго сидів у турецькій неволі , але зміг повернутися додому . Тепер дід жив тихо і доглядав бджіл . Його жінка давно померла , і дід узяв до себе двох сиріт : дівчину Олесю і хлопчика Михайлика . Олесі було років шістнадцять , вона була тиха й чорнява , з темними очима . Михайликові було років одинадцять , і він ніколи не сидів на місці , а бігав і стрибав цілий день . Тому люди звали його Михайлик - стрибунець . Дід любив дітей , а діти любили діда . Удень вони часто сиділи разом у садку : дід щось робив біля вулика , Михайлик теж щось майстрував , а Олеся шила . Світило сонце , співали пташки , гули бджоли , і тоді Михайлик просив : — Дідусю , розкажіть про турецьку неволю ! — Та я ж уже розповідав , ти все чув , — відповідав дід . — Ще , дідусю , ще , бо так цікаво слухати ! — просили обоє . І дід починав , а діти слухали і не відводили від нього очей . Навіть Михайлик переставав стрибати і сидів тихо . — Три роки я був на турецькій галері , — казав дід . — Галера , діти , це такий великий корабель . Нас приковували там ланцюгами до лавок , і ми цілий день гребли важкими веслами , а наглядачі ходили між нами з батогами . — І били вас ? — кричав Михайлик . — Били , — тихо казав дід . — Я б їх усіх переміг ! — кричав хлопець і стискав кулаки . Олеся нічого не казала , тільки її обличчя ставало білим . — Потім козаки мене визволили , — казав далі дід , — але я був уже хворий і слабкий і воювати більше не міг . Тому я повернувся додому , у це село . Тут я знав ваших батьків , вони були сусіди і жили добре . Тобі , Михайлику , було тоді років два , а тобі , Олесю , років сім , і ти вже швидко бігала . Дід замовкав на хвилину , а потім розповідав далі : — Одного разу на село напали татари . Ми билися з ними , але їх було дуже багато , і вони спалили село . Багато людей загинуло , багатьох забрали в неволю . Мене вдарили по голові , і я впав . Уранці я пішов шукати живих і знайшов тебе , Михайлику , біля вашої хати . Ти плакав , а твої батьки вже були мертві . Твої батьки , Олесю , теж загинули , а тебе я знайшов потім у лісі , куди ти втекла і сховалася . Ось і все . Дід замовкав , а Олеся сиділа і не рухалася , і обличчя в неї було бліде , а очі горіли .
Indietro Pagina 1 di 9 Pagina 1 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
