Salta il testo dell’articolo
Бублик і бриль з вишнями впали на землю , а сам Грицько , як був , в одязі , стрибнув з кручі у воду . Він одразу виринув і поплив до Семена , який ще тримався на воді . Семен був недалеко , але щойно Грицько доплив до нього , Семен так схопив його за руку , що мало не потопив . — Не тягни мене вниз , тільки тримайся за мене ! — крикнув Грицько . Але Семен від страху нічого не чув і не відпускав руку . Грицько смикнув руку , звільнив її і поплив , а Семен схопився за його сорочку . Одяг на обох хлопцях уже намок , і Грицькові було дуже важко плисти . Хвиля несла його від берега , і кілька разів вода заливала йому рот . Сили вже кінчалися , а Семен тягнув униз , важкий , як камінь . Ноги в Грицька почали опускатися , і вода вже доходила йому до очей . Але тієї ж миті він зібрав усі сили і почав сильно бити руками й ногами по воді . Це його врятувало , і через хвилину він уже тримався за камінь під кручею . Що було далі , Грицько не пам’ятав , бо знепритомнів . Він не чув , як на Мотрин крик прибігли люди і як витягли їх обох з води . Він прийшов до тями тільки тоді , коли трохи полежав на траві під сонцем . Він розплющив очі , побачив батька , ще кількох людей і Мотрю , і сів . — Живий ! — сказав батько . — Ну , хлопче , добрий з тебе козак буде ! — похвалив Грицька дядько Тарас . Тільки тепер Грицько згадав , що витяг Семена з води . Тієї ж миті Мотря підбігла до нього , обняла і тричі міцно поцілувала . — Дай тобі , Боже , всього … всього … за те , що ти … — сказала вона і заплакала . А за нею заплакав і мокрий , змерзлий Семен . Того ж дня Грицько згадував , як Мотря його поцілувала , і думав : « Ні , вона не зла . Мабуть , тато правду казав , що вона сердита , бо бідна . І Семен сердитий , бо бідний і голодний . І чого я , дурний , не дав йому того бублика ? » І тут він згадав , що досі так і не з’їв свого бублика . Не знаю , чи ділився Грицько того дня бубликом із Семеном , але точно знаю одне : відтоді хлопці більше ніколи не сварилися . III . Кавуни У маленькій бідній хаті жили мати - вдова і її син Санько , якому було років сім . Одного разу він сидів на лаві і плакав : — Ну , мамо , дайте чогось смачненького ! Дайте , я хочу ! — Та де ж я тобі візьму і що я тобі дам ? — казала мати . — Он є хліб . Але хліба Санько не хотів . — Що хліб ! Його й не вкусиш , і в мене зуби болять , бо він старий . От якби сала ! — А якщо й того старого хліба не буде ? — спитала мати . Санькові це не сподобалося . — Не буде ? Ви завжди кажете , що не буде . А що мені робити , коли я хочу сала ? Санько надув губи і сердито відвернувся в куток , де павук плів свою тонку сітку . Хлопець трохи подивився на павука , але їсти дуже хотілося , і він знову почав своєї : — А я хочу сала , а ви не даєте ! Он Грицькові мати завжди дає , та ще й такий великий шматок . — Та це ж багаті люди , синку . — То й що , що багаті ? А ви не даєте . Мати рада була б нагодувати сина , але не мала чим . Їй набридло , що він плаче , і вона сердито сказала :
Indietro Pagina 6 di 9 Pagina 6 di 9 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
