Salta il testo dell’articolo
А потім в дар Тобі приносять З пожару вкрадений покров . . . Просвітились , та ще хочем Других просвітити : Сонце правди показати Сліпим , бачиш , дітям . Все покажем , тілько дайте Себе в руки взяти : Як і тюрми мурувати , Кайдани ковати , Як їх носить , як і плести Кнути узлуваті , І як під них спини підставляти : Всёму навчим , тілько дайте Взяти свої гори , — Ті останні , бо взяли вже І поле , і море ! І тебе загнали , мій друже єдиний , Мій Якове любий ! Не за Україну , А за її ката довелось пролить Кров добру , не чорну : довелось запить З московської чаши московську отруту . . . О друже мій добрий , друже незабутий ! Живою душою в Украйні витай ; Літай з козаками по - над берегами , Розриті могили в степу назирай , Заплач з козаками дрібними слёзами , І мене з неволі в степу виглядай ! А поки - що мої думи , Моє люте горе , Сіятиму ; нехай ростуть Та з вітром говорять Вітер тихий з України Понесе з росою Тиї думи аж до тебе ! Братнёю слёзою Ти їх , друже , привітаєш , Тихо прочитаєш , І могили , степи , гори , І мене згадаєш . — 1845 р , Декабря 14 , Вьюнище . Полт . Губ . Холоднии яр . У всякого своє лихо , І в мене те лихо ; Хоть не своє — позичене , А все таки лихо . На що б , бачться , те згадувать , Що давно минуло ? Будить Вог - знає колишнє ? ! Добре , що заснуло ! . . . Хоть і яр той ! Вже до ёго І стежки малої Не осталось , і здається , Що ніхто й ногою Не ступив там , а згадаєш , То була й дорога З монастира Митриного До яру страшного . В яру колись гайдамаки Табором стояли , Лагодили самопали , Ратища стругали . У яр тоді сходилися , Мов із хреста зняті , Батько з сином , і брат з братом , — Одностайне стати На ворога лукавого , На лютого Ляха . Де - ж ти дівся в яр глибокий Протоптаний шляху ? Чи сам заріс темним лісом ? Чи то засадили Нові кати , щоб до тебе Люде не ходили На пораду : що їм діять З добрими панами , Людоідами лихими . Новими Ляхами ? Не гатіте ! бо над яром Залізняк витає , І на Умань позірае : Гонту виглядає ! Не ховайте , не топчіте Святого закону ! Не зовіте преподобним Лютого Нерона ! Не славьтеся царевою Святою війною , Бо ви й самі не знаєте , Що царики коять ! А кричите , що несете І душу і шкуру За отечество ! Їй - Богу , Овеча натура ! Дурний шию підставляє І не знає , за що , Та ще й Гонту зневажає , Ледаче - ледащо : „ Гайдамаки — не воіни ; Разбійники , вори ; Пятно в нашій історії ! . . . “ Брешеш , людоморе ! За святую правду , волю Розбійник не стане ; Не розкує закований У ваші кайдани Народ темний ; не заріже Лукавого сина ; Не розібьє живе серце За свою Вкраїну ! Ви — розбійники неситі ! Голодні ворони ! По якому правдивому , Святому закону І землею , всім данною , І сердешним людом Торгуєте ? . . . Стережіться ж , Бо лихо вам буде , Тяжке лихо ! — Дуріть дітей , І брата сліпого ; Дуріть себе , чужих людей . . . Та не дуріть Бога ; Бо в день радості над вами Розпадеться кара , І повіє новий огонь З Холодного яру ! 17 Декабря , 1845 р . Вьюнище . До мертвих і живих , і ненарожденних земляків моїх , в Україні і не в Україні сущих , моє дружнеє посланіє . Ащє кто рєчєть , ꙗко люблю Б ҃ а , а брата своѥго нєнавидить , ложь єсть .
Indietro Pagina 13 di 32 Pagina 13 di 32 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
