Salta il testo dell’articolo
Ніколи Нічого кращого сам Бог Не бачив на землі великій , Як молодиї ті були . . . Заграла весело музика — Їх із костёлу повели В возобновленниї покої . . . А ми й зостріли їх , і всіх — Княжят , панят і молодих — Всіх перерізали . Рудою Весілля вмилося ! Не втік Ніже єдиний католик — Всі полягли , мов поросята В багні смердячому . А ми , Упоравшись , пішли шукати Нової хати ; і найшли Зелену хату і кімнату У гаї темному . В лугах , В степах широких , в байраках Крутих , глибоких — всюди хата ! Було де в хаті погуляти І одпочити де було . „ Мене господарем обрали . Сімья моя що - день росла І вже до сотні доростала . Мов поросяча кров лилась ! Я різав все , що паном звалось , Без милосердій і зла , А різав так . І сам не знаю , Чого хотілося мені ? Ходив три годи я з ножами , Неначе пьяний той різник . До слёз , до крови , до пожару — До всёго , всёго я привик ! Бувало , мов жабу ту на списі Спряжеш дитину на огні , Або панянку білолицю Розіпнеш голу на коні , Та й пустиш в степ ! . . . Всего , всего тоді бувало — І все докучило мені . „ Одурів я , тяжко стало У вертепах жити . Думав сам себе зарізать , Щоб не нудить світом . І зарізав би , — та диво , Диво - дивне сталось Надо мною , недолюдом . Вже на світ займалось . . . Вийшов я з ножем в халяві З Броварського лісу , Щоб зарізаться . Дивлюся , Мов на небі вісить Святий Київ наш великий ! Святим дивом сяють Храми Божі , ніби з самим Богом розмовляють . Дивлюся я , а сам млію . Тихо задзвонили У Київі , неначе на небі . . . О , Боже мій милий ! Який дивний Ти ! Я плакав , До полудня плакав . . . Та так мені любо стало ! І малого знаку Нудьги тиї не осталось , Мов переродився . . . Подивився кругом себе І , перехрестившись , Пішов собі тихо в Київ Святим помолитись , Та суда , суда людського У людей просити . “ Петрусь . ( Поема . ) Були на хуторі пани — І пан і пані небагаті , І дочечка у їх росла , Уже чи - мала піднялась ; І генерал її посватав , Бо страх - хорошая була , А генерал був страх - багатий : От , і талан Господь послав На вбогій хутір . . . ублагали Царя небесного ! . . . Взяли , Її гарненько одягли , Та у неділю й повінчали , І генеральшою назвали , І цугом в Київ повезли . Було на хуторі погане Мале байстря — свиней пасло Петрусем звалось ; на придане Воно за панною пішло У генеральскеє село Свиней же пасти , безталанне . За балом бал у генерала . За генеральшою чи - мала Орда панів і паничів ; А генеральша у - ночі Уже тихенько й плакать стала . — „ Занапастила мене мати . . . Зовьяне марно у палатах Краса і молодость моя ! “ „ Ти , душко , плачеш ? “ — „ Хто се ? я ? Ні , я не плачу “ . . . „ Знаєш , Маню ? У городі тепер армяни : Купи собі , Машуню , шаль . “ — „ Мені не треба тії шалі ! “ . . . „ Не завдавай же серцю жалю ! Купи , голубко ! Не печаль Мого ти серця ! . . . А весною В Париж поїдемо з тобою , Або поїдемо в село . . . Як схочеш , серце . . . “ Тихо , тихо Зіма минала ; крилось лихо Та в самім серці й уляглось У генеральші молодої . Поїхали в село весною ; В селі бенкети загули ; А генеральша плаче - плаче , А генерал того не бачить , А всі вже бачили в селі . З нудьги , із двору погуляти Якось задумавшись пішла ,
Indietro Pagina 29 di 36 Pagina 29 di 36 Avanti Continua a leggere con le traduzioni Crea un account gratuito: 7 giorni di Pro, poi 20 traduzioni di parole al giorno oppure un piano a pagamento.
